Як В. Симоненко оспівує кохання?

Інтимна лірика В. Симоненка — потужне крило його поезії. Неповторність віршів про кохання — в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання. "Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав..." — це твердження В. Симоненка к а є ніби прологом до створеного ним романтично-піднесеного у своїй чистоті і звабі образу коханої. Лише кількома штрихами-деталями він малює портрет тієї, що запалила серце юнака: "лобик... упертий і смішний", "біле волосся, сірі очі і каре пальто", "під віями, як абажурами, блищить очей овал", "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "милі, теплі руки". Ще виразнішими у своїй емоційній напрузі є характеристики-означення, якими поет передає багатство внутрішнього світу коханої. Вона — "прозора й чиста", "єдина, мила", "прозора, мов ранкова тінь". Підкреслювана поетом "прозорість" і чистота коханої лежать в основі обожнювання дівчини, жінки, матері. Про це В. Симоненко говорить стримано, але надзвичайно вражаюче, бо у простій за своєю довершеністю формі криються глибокі почуття. Показовою щодо цього є поезія "Мені здавалась пошлою й бридкою..." Вона, порівняно з іншими інтимними віршами, написана у більш спокійно-розмисловому тоні, чому сприяють окремі сюжетні елементи. Юнаки розповідають про свої любовні втіхи й насолоди, смакують плітки еротичні з напускною бравадою, голосно й цинічно. У ліричного героя вони викликають осуд, огиду — фізичну й моральну, так прозаїчно й точно виражені словами:

В кімнаті тхнули прілі сигарети

І різав носа неприємний дух.

Брутальність і кохання — речі несумісні. Найінтимніші людські почуття повинні вражати первозданною чистотою, цнотливістю, соромливістю:

А мені ввижались білі ниви,

Знайомі образи витали наді мною,

І ти мені на плечі клала руки

І обпікала дотиком гарячим,

І я мовчав. Я не хотів про тебе

Розповісти завзятим брехунам.

Які б моє кохання осміяли.

У цьому контексті епітет "білий" символізує чистоту кохання, протиставляється бруду й цинізму і у вчинках, і в помислах, і в розмовах, коли йдеться про найніжніші почуття.

Прикметною особливістю інтимної лірики В. Симоненка в її контрастність в образно-емоційному і в словесному ладі. Сила кохання, повінь молодих почуттів ("я тебе заголубить, запестити хочу") і передчуття чогось незвіданого, бентежного ("ти ще не торкалася губами вічних і прозорих таємниць"), біль розлуки й розчарування ("волочив я тебе в ореолі безгрішності крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій"), а на іншому полюсі ——благальне вимолювання взаємності хоч на мить:

О жорстока! Щастя хоч краплину

В душу мою змучену згуби —

Полюби і зрадь через хвилину,

Та хоч на хвилину полюби!

Полюбити — зрадити, гнів — любов, будні — свята, радість — жаль, фантастична зустріч — трагічна втрата — такі нюанси, злети й падіння найпрекраснішого з людських почуттів в інтерпретації В. Симоненка. Тільки в його інтимній ліриці знаходимо рядки, які так вражаюче точно відтворюють сум'яття душі, розтривоженої коханням, його неминучість, його велику силу, інколи свідомо чи несвідомо приховану. Це твердження від протилежного:

Я тобі галантно не вклонюся,

Комплімента зроду не зліплю,

Тільки в очі ніжні задивлюся,

В них свою тривогу утоплю.

Або:

Не вір мені, бо я брехать не вмію.

Не жди мене, бо я і так прийду.

Я принесу тобі свою надію,

А подарую смуток і біду.

У них — велика таїна кохання. Поет, намагаючись розгадати космос жіночої душі, секрет взаємного притягання двох сердець, у вірші з присвятою чорнявій математичці з добрим гумором відкриває формулу: "Ікс плюс ігрек — це будеш ти". Так від вимріяного, романтичного образу коханої ("я від тебе жадав незвичайного й дивного, щоб з'явилася маренням, видивом, сном...") він приходить до земного образу чорнявої математички, а їхнє поєднання бачимо в обожнюванні жінки-матері, жінки-продовжувачки роду людського, а значить, всього сущого на землі:

...І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночності,

Що красою життя — материнством стає.