На засланні всі помисли й думки поета були звернені до поневоленої України. У поезії "Хіба самому написать" він розмірковує над тим, як його твори допомагають рідній країні, як сприймаються народом. Поет постійно виявляє синівську любов до України, бажає, щоб вітри принесли з-за Дніпра хоча б крихітку землі. Він мріє повернутися, щоб ще раз помилуватися чудовою українською природою. "Може, ще я подивлюся на мою Україну..." — писав Шевченко в поезії "Лічу в неволі дні і ночі..."