Темі ролі художнього слова в житті людей, обов'язків поета-громадянина присвятив П. Грабовський чимало віршів.
Як поет-патріот, він боляче сприймає відсутність у багатьох віршах поетів громадянських мотивів, зв'язку з сучасним життям. У вірші "Поетам-українцям" Грабовський гостро засуджує поетів "чистого мистецтва", які тікали від життя на "захмарний Парнас". Зв'язок із народом, служіння йому — ось обов'язок справжнього митця. У вірші "Співець" автор виступає проти занепадницьких настроїв, песимізму, зневіри:
Не додавай знесиленим журби, Не добивай зневір'ям підупалих, А розбуди на діло боротьби, Знайди розвагу в світлих ідеалах!
Саме в поезії "Співець" вперше згадується у П. Грабовського образ сіяча, який пізніше переросте в символ борця за народні інтереси.
Про значення ролі митця і поезії в суспільному житті говорить програмний вірш, один із найкращих на цю тему, — "Я не співець чудовної природи".
Упродовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що "світ з турботами всіма" все ж озветься у серці співців. Автор змальовує життя народу реалістично, без прикрас: "з-під солов'їних хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика", "люд без житнього шматка". І поряд із цим — представники "чистого мистецтва", "рафінованої" літератури, які не хотіли бачити народного горя й байдуже співали "про райські сни й куточки благодатні". їхня писанина була спрямована на те, щоб відвернути увагу читачів від гострих соціальних проблем, иід боротьби народу за свої права. Ось чому П. Грабовський категорично виступив проти їх "солодкого співу" і заперечив їм: "Де плачуть, там немає вже краси!" Усі почуття свої поет віддає знедоленому народу.