Батьки були неписьменні. Дітей у сім'ї було багато — чотирнадцять, але дванадцятеро померли ще в дитячому віці.
У старій хаті, яка була схожа на печерицю, що вросла в землю, жили ще дід Семен і прабаба Марусина. Мати Олександра Петровича вважала, що і прабаба, і дід, і чоловік понівечили її життя. У хаті часто зчинялися сварки, були часом і бійки, бо батько пив, лаявся, бив посуд. Та уже в зрілому віці Довженко з теплотою згадував свої дитячі роки, адже саме з тих літ він виніс любов до рідної землі, до людей.