В. Стефаник утвердив в українській літературі жанр соціально-психологічної новели. Головне для новеліста — людська душа, її стан. І. Франко писав, що Стефаник "...дуже добре знає життя і душу сільського люду... найнапруженіші моменти він уміє передати так переконливо і правдоподібно, що не повірити в це неможливо..." Новели Стефаника сповнені людського страждання, трагізму, горя.