Відкрив читачеві Симоненка-поета, як це часто буває, випадок. Після закінчення 1957 року університету молодий журналіст працював у газеті "Черкаська правда", куди був запрошений редакцією. Багато їздив областю, вишукував цікаві матеріали, писав і друкував власні перші статті, рецензії, вірші. 1960 року перейшов працювати в газету "Молодь Черкащини". Там склався молодий цікавий колектив однодумців. Весною 1962 року до них завітала Надія Павлівна Лісовенко — тоді редактор Держлітвидаву. Вона зібрала членів обласного літоб'єднання. Читали вірші. Василь Симоненко кілька з них проаналізував, та так, що Надія Павлівна запитала в нього про його вірші й запропонувала показати їх у Києві поетам та критикам.
Надія Павлівна привезла Василеві вірші до Києва. Критик Степан Крижанівський дав їм високу оцінку, а поезії "Жорна" й "Дід умер" назвав геніальними. Василь був щасливий, повірив у своє поетичне призначення.
Невдовзі його викликали до Києва. В січні 1963 року у Спілці письменників України відбулося обговорення поезій Миколи Вінфановського і Василя Симоненка. Вінграновський читав вірші першим, читав артистично, блискуче. Попросивши у присутніх пробачення за відсутність ораторських здібностей, Симоненко тихо продекламував своїх "Монархів". І зал вибухнув оплесками. Тріумф молодого поета був повним. Незрадливі друзі Василя терпляче чекали, коли обговорення віршів скінчиться, щоб поздоровити його з подвійним святом — народженням як поета і 27-річчям (поет народився 8 січня).