Для родини Ляуфлерів єдиним виходом із вкрай скрутного становища, в яке потрапила сім'я, було вигідне заміжжя Олени. Але Олена категорично відмовляється виходити заміж. Лікареві, який береться її умовити, вона пояснює, що того, хто збирається їй освідчитись, вона не любить. Їхні погляди на життя розходяться, примусити себе полюбити його вона не зможе і не має сил його й себе обдурювати, а подружнє життя без любові — це, на її думку, брудні стосунки. Коли лікар звинувачує Олену в егоїзмі й небажанні врятувати сім'ю від нужди, вона заперечує, що сама, відповідно до її сил, здібностей і знань, буде заробляти на шматок хліба, а заробленим щиро ділитиметься з родичами. Лікар застерігає Олену, що вона не знає прози життя, під вагою якої ламалися й сильніші характери: "Біда ломить і залізо, а ви лиш людина..."
Батькам, які примушують її до ненависного заміжжя, Олена теж рішуче відмовляє, бо вона ніколи не буде жити брехнею: "Ніяка сила не стопче в мені мислячої самостійної людини, а коли б... те... удалося, тоді успокійтесь... Тоді... Я — не я..."
І в розмові зі старою вчителькою Маргаретою Олена відстоює своє право "жити по своїй натурі і по правді". А вироблені погляди на життя, які тісно пов'язані із совістю, не скинеш, наче той одяг.
Бідність, якою лякає дівчину Маргарета, їй не страшна, бо для неї моральне вбозтво й абсолютна бідність — це все одно.