Пан лісовий радник свого сина Германа любив несказанно, навіть обожнював: "Се буде гординя мого життя, світило цілої родини, се чоловік будучини!" — говорив він часто дружині й добрим знайомим. Пані радникова вірила віщуванням свого чоловіка й сама не раз бачила у мріях свого сина то лісовим радником, то поважним лікарем, а то й надвірним радником, бачила, як він їздив в елегантній колясці, біля нього багата жінка, з ним товаришують поважні особи.
Але син не виправдав надій батьків. У школі він не виказував особливого потягу до науки. Мати, намагаючись виправдати сина, ненавиділа професорів, які бачили Германа впертим і злостивим і переслідували "на смерть".
Абияк закінчивши школу, син поїхав на службу до сусіднього міста, звідки батькові приходили постійно векселі за синові борги. І тепер батько вже скаржився друзям, що "пиятика, картерство й проче ледарство" молодого двадцятидвохрічного сина пустять його з торбами. Та чаша горя, яку довелося сім'ї випити через Германа, не була ще повна. Жінка, яку він пристрасно покохав, рішуче й холодно відмовила йому стати дружиною. З горя й розпачу він застрелився, завдавши сім'ї невимовного страждання і розбивши всі сподівання батьків, які вони на нього покладали.