Коцюбинський Михайло — Дорогою ціною

Соломія перевдяглася на парубка, щоб змінити свою зовнішність. Вдома вона вдягнула чоловікові штани, накинула на плечі чугаїнку, а на голову – шапку.

У першому розділі спершу переважають темні кольори, оскільки події починаються уночі, а також білий колір туману: "темне зоряне небо", "тихо плив білою хмарою туман", "над зорями, що тремтіли на дні блакитної безодні", "Чорний панський гай потиху одсувався назад, закутуючись волокнуватими пасмами білого туману", "Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку". На світанку з'являються яскраві кольори: "по безкраїх просторах, таких свіжих, зелених, запашних", "Світало...

Остапа охопило почуття жалю, адже він залишав усе таке знайоме і близьке, залишав батьків, дідуся і Соломію.

Ступивши на чужу землю, Остапа охопило дивне почуття: замість радості – сильне обурення. Він відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і кулаком погрозив у бік річки, голосно сказавши: "Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..". ці слова почув козак на тому березі і бахнув наосліп із рушниці. Остап отримав поранення у груди.

Пейзаж і погода у ІІ і ІІІ частинах твору часто навіюють гнітючий, тривожний і сумний настрій. Крім того, що пейзаж у ІІ і ІІІ частинах твору створює фон сюжетних подій, він виконує характерологічну функцію, тобто виступає засобом поглибленого роз'яснення образу персонажа, його характеру, стану.

Пейзаж виражає антагонізм природи і людини [i]("Та ще коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя – їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок...

Соломія придумала сповістити його за допомогою пісні: "— Оста-а-пе-е! — вигукнула вона на голос пісні, і той музикальний вигук покотився поміж білими берегами, долинув до людини на передньому човні й стрепенув нею. — Оста-а-пе! — співала Соломія. — Ми їдемо тебе визволяти!.. Іван б'є одного... я стріляю другого, а ти возьми собі третього. Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.".

Я уявляю Остапа волелюбним, сміливим, гордим парубком. Дідусь виховав його у давніх традиціях. Остап мусив кинути рідний край, бо не міг терпіти панщини та й пан погрожував розправитися з ним за сміливі слова. Хлопець мріє бути справжнім козаком і потішити на старість дідуся, відняти Соломію від її чоловіка, звільнити своє село з неволі. На вигляд Остап ставний, дужий, стрункий і міцний, має чорні очі, орлиний ніс, засмалене обличчя, карі очі...

Для зображення хаток письменник використовує метафори ("…заховався серед купки верб та поміж очеретами циганський виселок, "Тільки в одній ліплянці світились два віконця і вився димок із вербового димаря") і порівняння ("зліплених із глини, як ластівчані гнізда", "кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка").

Гайдамаки – народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 ст. під владою Речі Посполитої. Гайдамаки боролися проти панів, кульмінаційним моментом гайдамацького повстання 1768 року, яке отримало назву "Коліївщина", було взяття Умані. У цьому місті зібралося панство, яке тікало від повстанців на чолі з Максимом Залізняком. Гайдамаки здобули Умань, та згодом цар допоміг панам вчинити розправу з повстанцями...

Кольори: темні, гнітючі ("Але було темно, як у льоху.", "У сій пітьмі, у сій чорній невідомій пустині…", "А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок.", "Коли вона прокинулась, сіре світло падало з хмарного неба"), жовті, сірі, руді, червоні ("вони звільна йшли поміж високими стінами жовтого комишу.", "клапоть сірих олив'яних хмар", "над ними все висів клапоть олив'яної хмари", "по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір'я й гадючі линовища...