Я уявляю Остапа волелюбним, сміливим, гордим парубком. Дідусь виховав його у давніх традиціях. Остап мусив кинути рідний край, бо не міг терпіти панщини та й пан погрожував розправитися з ним за сміливі слова. Хлопець мріє бути справжнім козаком і потішити на старість дідуся, відняти Соломію від її чоловіка, звільнити своє село з неволі. На вигляд Остап ставний, дужий, стрункий і міцний, має чорні очі, орлиний ніс, засмалене обличчя, карі очі.
Ставлення хлопця до свого діда свідчить про любов, повагу, турботу. Прощаючись з Соломією, парубок просить: "Гляди ж, не забувай мого дідуся... Перекажи, хай вони не журяться. Вже я якось дам собі раду...". Остап хвилюється за діда: "Коли б хоч дідусеві нічого не сталося через його...", а згадуючи його, "…почув щось тепле у грудях".