Пономаренко Любов — Гер переможений

На той час Фрідріх був дуже хворий, кашляв кров'ю, тому охоронець розумів, що німець довго не проживе і жалів його.

У душах німців поєднувалося непоєднуване – любов і розпач, адже вони були полоненими, їх лаяли, підганяли. Німці "не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити". Але вони зводили будинки з любов'ю, бо цеглини "немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа".

Насіння нагідок — надія на краще майбутнє, бажання створити красу.

Хрест — символ смерті, крах надій і сподівань, смуток за змарнованим життям

Фотокартка — згадка з минулого життя, найцінніше, що було у Фрідріха.

Прикраси з цегли — намагання зробити приємне і красиве.

Квітка під вікном — всеперемагаюча сила добра.

Барак — важке життя, смерть Фрідріха.

Новий дім — дух до будівництва, а не руйнування...

Толерантність – поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань. Гуманізм – ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяність. У новелі "Гер переможений" толерантність й гуманізм проявляють українські жінки до полонених німців. Фрідріх був поблажливим до українських дітей, яким співав німецькі пісні, брав на коліна, не сварив за жорстоке ставлення до себе.

Найяскравіша риса його характеру – гуманність, бо Фрідріх людяний у своїх діях і ставленні до інших людей, пройнятий турботою про благо інших.

З одного боку — це згадка про минулу війну. А з іншого — нагадування про те, що війна жорстока, оскільки робить дітей сиротами. Сироти були з боку обох воюючих сторін.

На мою думку, люди робили правильно, бо війна закінчилась і потрібно було покінчити з усією жорстокістю, якої і так було надто багато. Звичайно, німці принесли на нашу землю страшні руйнування, смерть і страждання, але вони теж люди, у них є сім'я, і найголовніше – вони були знаряддям свого вождя.

Фрідріх наклав на себе руки, бо зрозумів, що ніколи не побачить своєї сім'ї: він був полоненим і до того ж хворим. Під осінь його хвороба загострилась, він не міг працювати. Тому зневіра і відчай призвели до такого закінчення його життя.

Настрої полонених змінювалися, бо вони уявляли, що ці будинки могли б бути їхніми, що в цих будинках може бути щасливе життя. Німці проявляли свою працьовитість і старанність, бажання створювати, а не руйнувати, зрештою, вони могли усвідомлювати свою провину перед українцями і необхідність відновити все, що зруйнували.

Гер – німецьке звертання до чоловіка, те саме, що "пан". Фрідріх переможений, але до нього оповідачка ставиться шанобливо, бо він залишився людиною і війна для нього теж була трагедією. Фрідріх вже не ворог, а звичайна людина, яку чекає родина, який любить і творить красу.