Дрозд Володимир — Білий кінь Шептало

"…з кожним кроком до річки сінний дух відступав перед п'янкою повінню ще денного тепла і тривожної водяної вільгості, од якої глибше дихалось і кортіло бігти, брикатись, іржати. Коли ж берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої, сонної води, Шептало не стримавсь і побіг, перечіплюючись об кореневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись од не знаної досі, нестерпної, та все ж солодкої спраги, яку вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад берегом, по мілині...

Людина не повинна губити кращі риси свого характеру, пристосовуючись до обставин. Від цього буде гірше їй самій. Вона має залишатися собою за будь-яких соціальних обставин, оскільки, за словами самого письменника, під впливом соціуму зникає "самобуття" особистості, яке й становить її елітарність.

Розповідь про буденне життя коня Шептала. Алегоричний зміст — боротьба и людській істоті, яка зображується в образі білого коня, особистісного і соціального.

"Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще залишитися колишнім". Так роздумує головний герой, але й сам не помічає, як стає сірим і покірним. На мою думку, йому не слід було прикидатися, краще було б скористатися шансом, коли він втік, і почати вільне життя. Звичайно, це небезпечно, буде важко, але він міг отримати те, про що так мріяв, – свободу, волю, можливість обирати, як жити.

Автор веде мову про людину, неординарну особистість, яка свої таланти й можливості змарнувала в пошуках привабливих, але фальшивих виправдань для власної пасивності та внутрішньої несвободи. Білий кінь Шептало – це алегоричний образ. Автор зображує людину у стані внутрішнього роздвоєння. Підсвідомо вона хоче бути вільною, не хоче приймати рабську долю, бути "як усі", опирається "сірій" буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Людина змирилася зі звичним станом речей...

"...сутеніє; раптом на галявині – кінь – самотній". Р. М. Рільке

Епіграф налаштовує читача до сприйняття того, що в творі буде говоритися про самотність, нерозуміння іншими героя, про місце людини в суспільстві. Читаючи твір, ми бачимо, що Шептало самотній, адже ненавидить натовп, табун, хоче бути сам, не зливатися з гуртом.

Кличка коня – Шептало – походить від слова "шептати", яке означає притишеність, інтимність внутрішнього мовлення. Автор твору ніби озвучує те, про що мислить і що почуває його герой.

Найчастіше алегоричні образи трапляються в байках і повчальних розповідях – притчах. За допомогою простих і конкретних алегоричних образів автор залучає читачів до роздумів про добро і зло, правду й кривду, моральне й негідне в нашому житті. Алегорія – утілення певної абстрактної ідеї в конкретному образі тварини, рослини або предмета. Алегоричні образи не обираються довільно...

Володимир Дрозд викриває психологію пристосуванця. У цьому йому допомагає алегоричний образ, який зазнає суттєвого переосмислення. В образі Шептала ми бачимо людину, яка вводить себе в оману, коли вважає, що може уникнути вибору: "…розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправді". Розвиток дії доводить, що думки про "душевну свободу" в його випадку є звичайним самообманом. Насправді вибір він таки зробив, промінявши відчуття свободи на покірне схиляння перед обставинами.

Твір пронизано алегоричністю і символікою. Це не тільки образ коня Шептала як уособлення людини, якій не вдається в несприятливих умовах вижити та зберегти гідність. Це і зображення табуна коней як символ знеосібнення людини в радянському суспільстві, і стайня – алегоричний образ тогочасної системи, батіг як символ системи управління суспільством тощо. Але В. Дрозд, як талановитий письменник, вийшов далеко за рамки зображення радянського життя...