Найчастіше алегоричні образи трапляються в байках і повчальних розповідях – притчах. За допомогою простих і конкретних алегоричних образів автор залучає читачів до роздумів про добро і зло, правду й кривду, моральне й негідне в нашому житті. Алегорія – утілення певної абстрактної ідеї в конкретному образі тварини, рослини або предмета. Алегоричні образи не обираються довільно. Як "інакомовлення" вони сприймаються читачами лише тоді, коли узгоджуються з усталеними в культурній пам'яті народу відповідностями між певними абстрактними поняттями та образами тварин, рослин або предметів. Володимир Дрозд використав алегоричний образ, але не в байці або притчі, а в оповіданні. Він звернувся до образу білого коня. У багатьох фольклорних творах кінь постає вірним супутником воїна-козака, а в хліборобській культурі з ним найчастіше пов'язують таку ознаку, як працьовитість. Волелюбність, вірність і працьовитість є тими основними рисами, що усталилися в народній традиції. Звернувшись до відомого алегоричного образу, автор узгодив його з власним художнім задумом. Він переконливо показав, як викривлення згаданих позитивних рис формує зовсім іншу життєву філософію – філософію пристосуванця.
Насправді, звісно, жоден кінь не може думати так, як Шептало. Утекти від жорстокого конюха, викупатися в річці в грозову ніч й повернутися на стайню – так, а ось обдумувати ситуацію, згадувати дитинство, передбачати, що буде з ним наступного дня, вимазатися в багнюці, щоб знову стати таким, як усі, – жодному коневі не дано. Алегорія як інакомовлення передбачає двоплановість зображення. Здається, зовнішній вигляд тварини заступає те, що властиве лише людям: у творі В. Дрозда нібито діє свійська тварина, проте осмислює світ і себе в ньому кінь Шептало як людина.