Чемерис Валентин — Вітька + Галя, або Повість про перше кохання

У першому оповіданні кульмінаційний епізод — це дуель, а в другому — коли Федько приходить сватати Галю для Вітьки.

Авторська позиція проявляється тим, що активно використовуються ліричні відступи, коментарі автора, який виявляє своє приязне ставлення до Вітьки, Федька, Галі. Оповідачеві часто хочеться втрутитись у перебіг подій і щось порадити Віті чи застерегти його від хибних кроків. Оповідач дотепний та іронічний, але ставиться до своїх персонажів доброзичливо й зі співчуттям.

Федько вирішив підкопати сарай, де міліціонер тримав Вітьку, щоб звільнити його. хоч йому це не вдалося, бо Причепа зловив його, та вчинок Федька свідчить про те, що він вірний друг і не покидає Вітьку в біді.

У цьому епізоді постійно присутній образ дороги, про яку автор у ліричному відступі говорить: "…В одних ця дорога з гороб'ячий скік, а в других тягнеться через багато земель, і вони блукають по ній десятки років". Ця дорога видається Вітьці надто короткою, хата Галі наче наближається до нього. Також письменник пише про те, що "…на телефонному стовпі сиділа стара скуйовджена ворона з двома пір'їнами у хвості й так недоречно каркала, як недоречно каркають всі ворони на світі". Для Вітьки все це нагнітає розгубленість і переляк.

Горобець і Котигорошко, Білий і Гречаний — ці прізвища справді створюють комічний ефект. Адже Вітька — наче задерикуватий горобець, який лізе у бійку, "від ненависті аж танцює", а на останнє прохання Федька помиритися з Петром вигукує: "Пішов ти к чорту з своїм мирінням!". Петро Білий — таке прізвище, очевидно через те, що він "завжди прилизаний, напахчений одеколон". Котигорошко — це Федько, який "не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах"...