Які взаємини встановилися між маленьким принцом і оповідачем? Як льотчик ставився до дивних розповідей хлопчика? Доведіть свою думку, спираючись на текст.

До зустрічі з маленьким принцом оповідач жив сам і не мав з ким щиро погомоніти-порадитися. Потрапивши в аварію, він почувався в пустелі ще самотніше. Тому першим враженням від зустрічі з маленьким принцом було здивування. Таємнича поява вразила пілота, тому він виконав бажання хлопчика – малював баранців. Маленький принц весь час допитувався про все, але про себе не розповідав. Тому пілота ще більше зацікавив хлопчик, особливо загадка про інші планети. Дивні розповіді хлопчика він сприймав серйозно, вірив його словам, щодня дізнавався про нього більше.

Між пілотом і хлопчиком склалися дружні стосунки. Пілот інколи відчував жаль до хлопчика ("О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем"), інколи не міг зрозуміти ("I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже?". Він зашарівся, потім озвався знову: "Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!"), а зрозумівши, відчував каяття ("На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти… Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе... Вона така загадкова, ота країна сліз"). Коли пілот переживав, що помре від спраги, маленький принц відкривав йому істини і таємниці: "Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати", "Вода буває потрібна й серцю...", "Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела". Крім дружніх взаємин, між ними склалися ніжні, довірливі стосунки, маленький принц був наче сином для пілота ("Здавалося, ніби я несу скарб, тендітний і безборонний. Здавалося навіть, що нічого безбороннішого нема на нашій Землі. У сяйві місяця я дивився на його бліде чоло, на примкнуті вії, і казав собі: "Те, що я бачу, це лише оболонка. Найголовнішого не побачиш очима...""). Пілот зрозумів, що маленький принц "ще тендітніший і безборонніший, ніж здається". Разом вони знаходять незвичайну воду, "Вона народилася від довгої дороги під зорями, від рипу корби, від зусилля моїх рук, люба серцеві, як дарунок. Так у дитинстві…". Друзі були щасливими, та коли довелося розлучатися, пілот відчуває неспокій, сум, непоправну втрату, розуміє, що "коли ти даєш себе приручити, потім доводиться й плакати". Спершу він навіть хоче знищити гадюку, але маленький принц переконує його, що мусить повернутися. "Я відчував, що речі діються якісь чудні. Я стискав його в обіймах, наче малу дитину, а проте здавалося, ніби він вислизає просто в якесь провалля, і мені незмога його утримати...". Сум за другом пілот перетворює на впевненість у тому, що маленький принц повернувся на свою планетку.

Маленький принц і пілот проходять разом шлях духовного перетворення. Спочатку вони зрозуміли мову малюнків, а пізніше – мову сердець. Коли і льотчик, і Маленький принц досягли згоди, взаєморозуміння, душевної рівноваги і злагоди, звучить мотив щасливого фіналу.