Повість присвячена другові письменника – Леонові Верту. Це єврейський критик, журналіст, письменник, який під час Другої світової війни зазнав переслідувань. Присвята твору саме цій людині – не тільки данина дружбі, а й сміливий виклик автора нацизму й антисемітизму. Він боровся проти насильства словом і своїми "дитячими" малюнками, які створив до повісті.
На те, що казка насправді не про "дітей і дорослих", а про два типи дорослих, вказує і присвята. Письменник обігрує концепцію, згідно з якою митці (мудреці, пророки, творці) – це люди, котрі у процесі "дорослішання" набули мудрості і відповідальності, але не втратили при цьому вміння по-дитячому дивуватися світу, не втратили дитячої щирості і відкритості, не затьмарили своє бачення шорами стереотипів, заземленим практицизмом, не засушили свої почуття. Тому в присвяті додається: "я присвячу свою книжку тому хлопчику, яким колись був мій дорослий друг". Кажучи інакше – письменник присвячує книжку дорослому, котрий не втратив у собі кращі дитячі риси. А це, зрештою, є образ творчої гармонійної особистості.