Подорожніх змальовано виснаженими, стомленими, на обличчях відбивалося терпіння, їхні плечі і голови були низько схилені. Замість двох портретів автор подає спільний опис, адже золотошукачі, потрапивши у дику природу, де зовсім немає людей, стають схожими, відчувають однаково усі незгоди, голод, важку дорогу. Варто звернути увагу на те, що йдуть вони не поруч один з одним, а першим ступає Біл, а за ним йде його товариш. Біл наче не чує того, що позаду, не звертає увагу на його слова, вважає себе головним.