Ні, він невільник удаваних понять про честь, людина не принципової поведінки, а декоруму. Не бажаючи брати у борг (що тоді про нього казатимуть!), він не шукає відповіді на питання: а звідки жінка дістала гроші? Він просто користується ними. Викидаючи на вулицю давнього знайомого, він думає не стільки про його давню провину, яку той уже спокутував, скільки про майбутні можливі незручності. Вважаючи, що Крогстад звинуватить Нору у скоєному нею заради подружжя злочині, він ладен поступитися казна-чим: не тільки знову прийняти Крогстада до банку, а й надати нову посаду. Норі, що зробила такий крок заради сім'ї, він не дає навіть виправдатися, а карає найжахливішим для жінки — не дає виховувати дітей. Коли ж виявилося, що Крогстад не порушує справу й повертає Норі документи, Хельмер вважає, що нічого не сталося і можна продовжувати щасливе подружнє життя. Він знову говорить про своє кохання до Нори, про відповідальність за неї, хоча щойно ладен був кинути її, як злочинницю, напризволяще, якби не треба було зберігати декорум, своє реноме. А як звучать його слова про прощення дружини! Як сприймається його байдуже ставлення до звістки про смертельну хворобу старого друга!
Словом, Хельмер — людина показних принципів, а ось того самого стрижня честі, порядності немає.