Сен Клер не міг змирися з хворобою дочки, але згодом на нього надійшло вмиротворення. Усі звертали увагу на те, що він не плакав, але в душі батько страждав найбільше. Після смерті Єви Сен-Клер готовий був звільнити Тома від рабства, у нього загострилося почуття справедливості.
Марі Сен Клер переживала втрату дочки так, як узагалі була здатна щось переживати. Жінка робила нещасними всіх навколо, особливо від її поведінки страждала стара няня. Тож Марі не змінилася на краще, вона жаліла лише себе, а після смерті чоловіка продала Тома.
Після втрати Єви міс Офелія стала м'якша, лагідніша і хоч так само неухильно виконувала всі свої обов'язки, проте робила це стримано й спокійно, як людина, що не даремно питає поради в свого серця. Ще з більшим запалом узялася вона навчати Топсі, вже не боялася її дотику й не мала потреби приховувати свою огиду, бо перестала її відчувати. Тепер вона дивилася на Топсі іншими очима, немовби наслідуючи приклад, що свого часу подала їй Єва.
Топсі не одразу стала святою, проте життя і смерть Єви таки викликали в ній чималу переміну. Бездушна байдужість поступилася місцем почуттям, надіям, бажанням, пориванням до добра, і хоч то були поодинокі безладні й невиразні прояви, але вони виникали знов і знов.