Ці слова Джордж Гарріс говорить до містера Вілсона, у якого колись працював кілька років на фабриці. Утікши від свого господаря, Джордж випадково зустрів містера Вілсона, який застережив, що Джордж дуже ризикує, бо може потрапити на Південь, коли його спіймають. Джордж у відповідь розповів свою історію. Мати-рабиня народила його від білого господаря. Джордж бачив, як його матір та сімох її дітей пустили з торгів. Всіх сімох продали в неї перед очима, одного по одному, і всіх різним хазяям. Джордж був найменший, його теж розлучили з матір'ю. Саме тому Джордж не вважав цю країну своєю батьківщиною, адже тут безліч лиходійств знівечили життя його матері, сестрі, дружині, йому самому. Все це дозволяли закони цієї країни. Тому він сказав: "Ні, сер, я не маю рідної країни, так само як не маю батька. Але я знайду її. Від вашої країни мені нічого не треба – нехай лиш дадуть мені спокій, щоб я міг з миром її покинути. А от коли я дістануся до Канади, де закони визнаватимуть мене за людину й захищатимуть мої права, отам і буде моя рідна країна, і ті закони я шануватиму. Та якщо хто й надумає мене спинити, хай начувається, бо я битимусь за свою волю на відчай душі, до останку!"