Містер Шелбі був чоловік непоганий, вдачу мав добру та лагідну, до челяді ставився поблажливо, і негри в його маєтку не терпіли ні в чому нужди. Містер Шелбі довіряв Тому, добре до нього ставився, лише скрутні обставини змушували його продавати своїх людей. Містер Шелбі не хотів розлучати Гаррі та Елізу, відмовився продати Гейлі квартеронку Елізу. Місіс Шелбі теж добре ставилася до чорношкірих, любила Елізу та її сина. Якщо порівнювати поведінку Артура та Емілі, то чоловіком керувало бажання вигоди: він хотів позбутися своїх боргів, йому не стало жаль продати Тома та малого Гаррі. Дружина ж, дізнавшись про це, проявила більше людяності і не розуміла, як тепер зможе подивитися слугам в очі. Місіс Шелбі готова була терпіти скруту, але залишити Тома і Гаррі. Вона не могла зрозуміти вчинок чоловіка і щиро висловила свої думки: "…Усі ці роки я піклувалася про них, навчала їх чого могла, наглядала за ними, знала всі їхні маленькі радощі й прикрощі. То як же я тепер покажусь їм на очі, коли ми задля якоїсь там дріб'язкової вигоди продамо такого чесного, доброго й відданого чоловіка, як сердешний Том, і в одну мить одірвемо його від усіх тих речей, що їх ми самі привчили його шанувати? Я прищеплювала їм свідомість родинних, батьківських і подружніх обов'язків – то як же мені визнати перед ними, що, коли йдеться про гроші, ми ладні зневажити будь які принципи, будь які обов'язки, будь які святі почуття?".