Для Тарру чума є чимось невіддільним від людини та її буття, бо навіть той, хто не хворий, носить хворобу в собі. Що означає стан "зачумленості", розкриває в романі історія життя Тарру. Колись Тарру був присутній на судовому процесі, коли його батько виносив смертний вирок. Він зненавидів "вбивцю в червоній мантії". Юнак залишив батьківський дім, потерпав від бідності, приєднався до тих, хто захищає гноблених, тому що не хотів бути "зачумленим". Він думав, що, борючись проти суспільства, яке ґрунтується на смертних вироках, він бореться з убивством. Проте з'ясувалося, що боротьба за встановлення кращого суспільного ладу теж вимагає смертних вироків. Жертви перетворилися на катів. "Мене запевнили, – розповідає Тарру, – що ці кілька смертей необхідні, аби збудувати світ, де нікого не вбивають". Та коли Тарру на власні очі побачив страту, він зрозумів, що "протягом цих довгих літ як був, так і зостався зачумленим", хоч вірив, ніби бореться саме з чумою. Тарру вирішує усунутися від будь-якої боротьби: нехай "історію робитимуть інші". Проте стояти осторонь чуми, яка морить людей, Тарру не може, бо це теж означає бути "зачумленим". Тарру став на боротьбу з чумою, організувавши в місті санітарні дружини.