Міф про батька-винахідника і сміливця-сина через століття став свого роду попередженням для тих, хто не вміє реально оцінювати свої сили, але поряд з цим – і образом мрії. Ікар прославився, як перший, хто ризикнув піднятися до сонця. Він не послухався батька і вирішив злетіти набагато вище, до сонячного світила. Воно розтопило віск, і хлопець розбився, впавши у морські хвилі. На мою думку, його прагнення злетіти вище – це прагнення досягти високої мети, побачити сонце. Його охопило "почуття лету, дивовижне, незнане, сповнило його душу неймовірною радістю". Ікар почувався могутнім птахом, навіть чимось кращим, бо міг піднятися ще вище, туди, у блакитну безодню, де вже і птахів немає. Та через свій захват і нерозважливість він заплатив життям. Його вчинок застерігає нас, що до звершення своїх прагнень треба підходити з розумом, але й розвивати в собі сміливість, самовпевненість, прагнення до нового і незвіданого.