Чимало висловів з "Божественної комедії" Данте стали афористичними. Серед них такі: "На півшляху свого земного світу / Я трапив у похмурий ліс густий"; "Лишайте сподівання всі, хто входить"; "Кохання, що кохать дає й коханим"; "Немає більшого страждання, / Як згадувати любий щастя час / В біду"; "Любов, що водить сонце й зорні стелі". Пригадайте, за яких обставин, де і ким були сказані ці слова. Поясніть, як ви їх розумієте. Як ви думаєте, чому ці вислови стали крилатими?
Вислів "На півшляху…" сказаний Данте на початку твору. Тривалість людського існування за часів поета вимірювалась сімдесятьма роками; отже, пів шляху – 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. "Похмурий ліс густий" можна розуміти як папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року. Напис над брамою пекла (Пісня 3), який прочитав Данте, символізує невідворотність покарання для грішників. "Кохання, що кохать дає й коханим..." – це рядки з Пісні 5 (Пекло), які промовляє Франческа. Цей рядок стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз "дає" можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу "не забороняє", "не перешкоджає". "Немає більшого страждання…" – слова, які теж зринають з уст Франчески, коли вона розповідає Данте історію свого трагічного кохання, за яке вона мусить розплачуватись в Пеклі. "Любов, що водить сонце й зорні стелі" – це останній рядок твору (Пісня 33, Рай). Данте пізнає Божественну любов, яка створила світ і людину, яка тримає все земне життя, яка живить вічність. Всі ці вислови з поеми стали крилатими, бо вони образні, змушують задуматись, стосуються кожної людини.