Все, що змалював Данте у "Божественній комедії", – плід його творчої уяви. Вибудовуючи свій всесвіт, Данте спирався на здобутки середньовічної та античної культур. Будучи надзвичайно освіченою людиною, Данте систематизував у "Божественній комедії" поширені тоді поняття. Так, визначальним для поета стало християнське вчення про "потойбічне життя", в якому доля людини визначалася її земною поведінкою. Після смерті людина потрапляла у Пекло або Рай. Цю концепцію Данте поєднав з античними уявленнями, які на той час уже були прийняті середньовічною наукою. Зокрема із теорією давньогрецького вченого Птолемея, за якою Земля – це нерухома куля, оточена небом, що рухається навколо Землі й складається з дев'яти сфер, де розміщуються сім планет, Сонце та зорі. З Античності до твору Данте також потрапили ріки й озера Аїду (Ахерон, Стікс), такі персонажі, як Харон і Мінос та інші.
Всесвіт Данте, як і його подорож, складається з трьох частин, що надає їм цілісності й завершеності. Відтворюючи в поемі образи християнського Пекла і Раю, Данте вводить Чистилище. У цій частині підземного світу Дантові герої спокутують свої гріхи і таким чином внутрішньо відроджуються, тобто отримують майбутнє. Цікаво, що в середні віки католицька церква офіційно визнала чистилище лише після Данте, у ХІV столітті. Данте обстоює у своєму творі цінність духовно насиченого осмисленого життя.