Данте співчуває грішному коханню Франчески й Паоло, у якому пристрасть поєдналась із високим духовним почуттям. Усупереч власним релігійним поглядам, він підтримує прагнення людини до свободи, до звільнення від середньовічної ідеології аскетизму й покори. Це доводять такі рядки: "Ці душі слухавши, я похилився І в болісну заглибився печаль…", А там звернувся до цієї пари Й почав: "Франческо, від твоїх страждань У серці чую болісні удари…, "…і руки я простер У даль за ними, від жалю вмиравши, І впав, неначе той, хто нагло вмер".