В одній з перших сцен з'являється Вагнер – це не просто учень, а вічний учень, вічний наслідувач, котрий не здатен до самостійного пошуку. Фауст прагнув не просто здобути нові знання, а й знайти спосіб для їхнього перетворення на інструмент удосконалення світу, розширення меж людського мислення, осягнення суті буття людини та законів універсуму. У цьому Фауст протиставляється ученому Вагнеру, у якому втілено тип схоластичного вченого – застиглого, догматичного й обмеженого. На відміну від Вагнера, Фауст не задовольняється відносністю доступних знань і сліпою вірою в теорію. Він прагне не книжкової мудрості, а експерименту, дійового пізнання живої стихії життя й безмежного, абсолютного знання. Заради цього шляхетного прагнення Фауст готовий принести в жертву не лише самого себе, а й інших людей, наприклад, Маргариту та Бавкіду.