У композиції твору відсутня пряма логічна послідовність. Так поетові найпростіше виконати основне завдання оди – емоційно наснажити читача, приголомшити його "здивуванням, жахом і захопленням серця". Величні картини швидко змінюють одна одну в уяві читача Шиллерової оди. Ось молоді люди входять до "пресвітлого дивного храму" цариці Радості й несподівано відчувають, що тепер навіки зв'язані "одним вузлом". Під "благим крилом" уже не просто цариці, а богині Радості вони знаходять прихисток від життєвої метушні та примх суєтної моди. Роззирнувшись, молодь бачить навколо себе щирих друзів і закоханих. Тут "усі, хто зве своєю В світі душу хоч одну!". І от уже Радість живить "дивну космосу машину", "розгіндає сонцям". Радість заповнює Всесвіт.