Після втечі з Вюртемберзького князівства, невдач у Мангеймі, пережитого безгрошів'я і вимушених постійних переїздів на запрошення молодого юриста Кернера 17 квітня 1785 р. Шиллер прибув до Лейпцига, де його зустріли драматург Фердинанд Губер, художниця Дора Шток та її молодша сестра Мінна. То були друзі Кернера – найактивніші члени гуртка прихильників шиллерівського таланту. Усі троє випромінювали молодість і щастя: невдовзі Мінна і Кернер збиралися одружитися, а Губер мав заручитися з Дорою. Лейпцизька атмосфера кохання і радості, особливо відчутна на контрасті з життєвими труднощами Шиллера, захопила поета. Саме під її впливом і було написано оду "До радості", задуману насамперед як гімн молодості. Шиллер написав оду "До радості" у найщасливіший період свого життя. Заможний Кернер охоче й тактовно звільнив улюбленого поета від матеріальних турбот. Знавець історії, естетики, філософії, Кернер став йому не тільки другом на все життя, а й незамінним порадником. До речі, саме Кернер уперше написав музику на слова оди "До радості".