Хлопець ненавидить школу і вважає, що був щасливим лише до трьох років. У школі йому нецікаво, найбільше йому подобається щось майструвати з дідусем, допомагати дорослим робити ремонт, працювати у садку. Тоді він відчуває себе на потрібному місці, знає, що робить щось потрібне. Хлопця не засмучує те, що батьки сварять його, бо в цей час він вигадує, що б іще змайструвати. Почуття Грегуара змінюються: від ненависті до школи до захоплення навчанням у Граншані. У школі вчителі чомусь любили Грегуара, хоч він не вчився. Зате з малювання і праці він був поза конкуренцією. Особливо з праці, хлопець вмів більше вчителя. Коли, здавалось би, все стало на місця, Грегуар дізнався про хворобу дідуся і дуже переживає, бо не хоче, щоб той помирав. Хлопець не хоче більше вчитися, та якось вирішив стати цілеспрямованим заради дідуся. А коли у фіналі твору дідусь приїхав у школу провідати його, у хлопця знову з'являється бажання щось робити, вчитися і просто жити.
Вдома, коли малий Грегуар не хотів йти другого дня в школу, мати дала йому ляпас. Так почався кошмар. Батьки часто сварили його, але в хлопця нічого не виходило. Домашні завдання перетворилися на знущання: якщо їх допомагала робити мама, то вкінці плакала вона, якщо допомагав тато – вкінці плакав Грегуар. У школі теж траплялися "кошмари". Відрахування зі школи відбулося через фізкультуру, бо спорт хлопець теж ненавидів. На уроках фізкультури Грегуар забивав голи своїй команді, вилазив на футбольні ворота, прикидався дурником. Вчителька залишала кожного разу в щоденнику зауваження, поки хлопця не відчислили.