Бітті сам привів себе до загибелі. Він сам провокував Монтега, бив його, говорив, що Фабера теж спіймають. Тоді Монтег сказав: "Ми завжди палили не те, що треба...", і вогнеметом спалив Бітті. Згодом Монтег зрозумів, що Бітті хотів померти, адже він стояв, навіть не намагаючись захиститися, стояв собі, знущаючись із нього, під'юджуючи його. Можливо, Бітті розумів, що його робота жахлива, але не знав способу, як покінчити з цим. Він був досить розумним чоловіком, багато знав і, можливо, багато й читав. Не дарма він зміг пояснити Монтегу, що означає слово "Рідлі", коли жінка згоріла разом зі своїми книжками. Того дня Бітті пояснив, що чоловік на ймення Латімер сказав Ніколасу Рідлі, коли їх за єресь спалювали живцем на багатті в Оксфорді 16 жовтня 1555 року, такі слова: "Божою милістю ми сьогодні засвітимо в Англії таку свічку, якої, я вірю, їм ніколи не загасити". Бітті пояснив, що знає ці слова тому, що він, як і більшість брандмейстерів, напханий такими всякими цитатами й висловами. На мою думку, до Бітті прийшло розуміння, що книжки треба зовсім не спалювати, а читати.