Міо відчуває страх, коли батько-король вперше розповідає йому про Землю Чужинецьку, де живе жорстокий лицар Като. Коли хлопчик опиняється в Пущі і розуміє там, що за Пущею починається прикордонна смуга Країни Чужинецької, і він хоче туди потрапити, щоб стати на герць із лицарем Като, — Міо теж страшенно боїться. Йому так страшно, що він зізнається Юм-Юму, що не наважиться поїхати. Але потім Міо чує спів Жалібника і відважується їхати. Згодом, коли вивідувачі викрали Міраміса, Міо ще дужче пожалкував, що поїхав воювати з Като. Хлопчик хотілося, щоб батько прийшов йому на допомогу. Коли він думав так, йому здалося, що він почув голос батька, який говорив: "Міо, мій Міо". Страх і відчай Міо відчуває, коли губить у печері друга Юм-Юма. Міо кликав, але його голос печера обертала на шепіт. Хлопець заплакав і подумав про тата. Йому здалося, що він почув: "Міо, мій Міо". Тоді хлопець заграв на сопілці, яку йому вирізав Нонно. Завдяки сопілці друзі знайшли один одного. Розпач охопив Міо, коли їх з Юм-Юмом зловили, а Като викинув чарівний меч Міо в Мертве Озеро. Ув'язнений у вежі, де був приречений на голод, Міо теж плакав і згадував про батька. Та потім разом з Юм-Юмом вони заграли на сопілках, і на цю мелодію злетілися птахи, які змогли їм допомогти.
Усі ці моменти страху і відчаю не свідчать про боягузтво, адже незважаючи на страх, Міо йде вперед, не відмовляється від своєї мети, щоразу знаходить вихід з ситуації. Він згадує батька-короля і наче набирається сил на нові подвиги.