У Мертвому Лісі на деревах не було зеленого листя, тільки стирчали мертві, чорні стовбури з чорним сучкуватим мертвим гіллям. Коли між деревами з'явилася довга лава чорних вивідувачів, з Міо та Юм-Юмом сталося щось дивовижне: чорний стовбур старого дерева біля них розчахнувся, хлопчики за мить сиділи у дуплі, а вивідувачі шукали їх і не могли знайти. Коли вивідувачі пішли геть, Міо подякував дереву. Він подумав, що дерево врятувало їх, бо може, цілий Мертвий Ліс так ненавидів лицаря Като, що ладен був допомагати тому, хто прийшов стати з ним до бою.
На світанку Мертвим Лісом їхали вивідувачі. Цього разу друзів врятувала земля, яка розступилася перед ними. Міо побачив невеличку печеру, і друзі сховалися туди, а коли вивідувачі помітили печеру і почали проштрикувати її списом, вістря не зачепило хлопців. Коли вивідувачі поїхали геть, Міо подумав, що печера врятувала їх, бо навіть земля ненавиділа лицаря Като й рада була допомогти тому, хто прийшов стати з ним на герць. Він подякував землі, і друзі пішли з Лісу.
Вони вийшли до скель, які загородили їм дорогу. Міо охопив розпач, бо це були скелі навколо Мертвого Озера, до якого вони знов прибилися. Недалеко стояла сіра занедбана хатина Ено. Вона притулилася до скелі, щоб не впасти. Юм-Юм сказав, що це і є найчорніша гора на світі, але де в ній печера Зброяра.
З Мертвого Лісу до друзів знову мчала довга лава чорних вивідувачів. Міо з Юм-Юмом не мали куди тікати, тому лиш вперлися спинами у скелю. Знову сталося щось дивне. Скеля подалась, і хлопці опинилися всередині гори. Вивідувачі лишились назовні, бо гора зійшлася, не лишивши жодного отвору.