Хлопчикам трапилися такі чарівні предмети: срібна ложечка, чарівний плащ, меч, дерево, печера і скелі, які заховали їх від вивідувачів.
Якось Юм-Юм вперше повіз Міо через міст Вранішньої Зорі. Друзі прибули на Землю Заморську, де Міо познайомився з хлопчиком на ім'я Грі. На подвір'ї Грі Міо знайшов у траві маленьку срібну ложечку і дізнався, що вона належала маленькій сестричці його нового друга. А маленьку сестричку забрав лицар Като. Брати й сестри Грі подарували цю ложечку Міо. Коли хлопці вже знемагали від голоду у вежі, куди їх кинув Като, Міо знайшов у кишені ложечку сестрички Грі. З останньої сили він підняв ложечку, засунув до рота і уявив собі, ніби їсть. Міо відчув, що їсть хліб з водою. Хлопець поїв, а потім дав їсти другові. Так вони не померли з голоду.
У Землі Загірній Міо та Юм-Юм поїхали у Пущу, де побачили прекрасний ліс. Саме там хлопчики зайшли у будиночок ткалі, яка полатала плащ Міо, підшила блискучою тканиною, що легенько й м'яко огорнула йому плечі. Також вона дала друзям хлібину, що втишує голод. Згодом друзі виявили, що плащ робить людину, яка його вдягає навиворіт, невидимим.
Прибувши на Землю Чужинецьку, Міо і Юм-Юм відшукали Зброяра, який дав Міо меч, який вмів розтинати камінь і був призначений проти самого лицаря Като, у якого було кам'яне серце.
У Землі Чужинецькій Міо та Юм-Юм сховалися від вивідувачів спершу у старому дереві, яке розчахнулося біля них, потім у печері, яка з'явилася дуже несподівано, а ще згодом – у скелі, яка подалась, і хлопці опинилися всередині гори.
Хвилі на озері, скеля, по якій друзі добиралися до замку, теж допомагали хлопчикам якнайшвидше прибути до лицаря Като. Сопілки хлопчиків теж не раз допомагали їм у біді.