Микола Гоголь — Ніч перед Різдвом

Опис гіперболізовано: "стукіт кінських копит, звук коліс відбивалися громом і лунали з чотирьох боків", "будинки росли і ніби підіймалися із землі на кожному кроці", "сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль"; "пішоходи тулились і тиснулись попід домами, що обнизані були плошками, і величезні тіні їх миготіли по стінах, сягаючи головою до димарів та дахів". Всі ці деталі створюють казкове враження, бо Петербург постає неймовірним. Вакула просто приголомшений його сяйвом, звуками, суєтою. Петербург яскравий, сліпучий, приголомшуючий і неймовірний у всьому.

Вакула прийшов до Пацюка, коли з нього в черговий раз пожартувала красуня Оксана і коваль впав у відчай, бо не знав, як знайти ті черевики, що носить сама цариця. Він вважав, що допомогти може лише чорт, а Пацюк, на його думку, мав зв'язки з нечистою силою. "Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима", промовив Пацюк, але Вакула не зрозумів цих слів, бо ще не знав, що у його мішку сидів сам чорт.

Метафори: глянули зірки; місяць велично виплив на небо; місяць зазирав до них (до хат) крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися; відьма тільки чорною цяткою миготіла вгорі; клубами посунув дим і пішов хмарою по небу. Епітети: ясна ніч; рипучий сніг; срібне поле; кришталеві зорі.

Описуючи викрадення місяця, автор використовує таке порівняння: "…схопив він обома руками місяць, кривляючись та дмухаючи, перекидав його з руки в руку як мужик, що дістав голими руками жарину для своєї люльки…". Це порівняння наголошує на тому, що чорту не варто було цього робити, бо за викрадення місяця він дістане покарання.

Образи відьми і чорта схожі на казкових персонажів тим, що намагаються вкрасти місяць і зірки, вміють літати, мають надприродні можливості. Та ще більше у них проявляються риси, які засвідчують їхню життєподібність: відьма носить сорочку, у рукав якої ховає зірки; чорт схожий спереду на німця, а ззаду – на губернського стряпчого в мундирі; чорт, підкотившись до відьми бісиком, "підхопив її під руку й заходився нашіптувати на ухо те саме, що звичайно нашіптують усій жіночій породі".

Події в повісті відбуваються у Святвечір. Час дії твору автор обрав не випадково, адже Різдвяним святам притаманна атмосфера очікування дива й здійснення заповітних бажань. До того ж в Україні Різдво здавна святкували всією громадою за народними звичаями. Спираючись на це, письменник відтворив у повісті національні традиції, висвітлив самобутній народний світогляд, поєднав побутові й фантастичні елементи.

Парубки й дівчата збиралися колядувати. Для цього потрібно ходити під вікна хат, співати колядки, вітати з Різдвом, а за це люди дають гостинці, які колядники складають у мішок. Колядування входить до української народної обрядовості і пов'язане з дохристиянськими віруваннями наших предків. Коляда – давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога. За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича – нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Популярність сонячного (язичницького) свята Коляди примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.

В описі Солохи автор акцентує на таких деталях українського костюма, як барвиста плахта з китайчатою запаскою, синя юпка з понашиваними ззаду золотими вусиками.

Фантастичними у повісті є образи відьми, чорта, Пацюка; фантастичними подіями є викрадення чортом місяця, політ у небі чорта і відьми; політ вареників у рот Пацюка, мандрівка Вакула до Петербурга верхи на чорті. Унаслідок поєднання реального і фантастичного постає дивовижна картина світу. Буденне життя в ній набуває казкового забарвлення, а фантастичні істоти – кумедних людських рис.

Вакулі спершу було страшно, бо він піднявся на таку висоту, що мало не зачепив місяць. Згодом коваль підбадьорився і почав кепкувати з чорта. Вакула лякав чорта своїм кипарисовим хрестиком. На шляху вони зустріли чаклуна в горшку, цілий рій духів, чорта, який танцював при місяці, мітлу, на якій тільки що з'їздила відьма, та ще багато всякої погані.