Йоганн Вольфганг Ґете — Фауст

Формально переміг Мефістофель, але духовна перемога залишилася за Фаустом, адже він не припинив свої пошуки сенсу буття. В останньому монолозі Фауст афористично формулює власне розуміння найголовнішої істини буття в таких рядках: "Лиш той життя і волі гідний Хто б'ється день у день за них". Перед обличчям смерті герой осягає не лише сенс власного буття, але і його цінність та неминуще значення для майбутніх поколінь: "Ніяка вічність не поглине Мої діла, мої труди!"...

Поясніть, як персонаж трагедії пов'язаний з гуманістичною традицією та ідеалами Просвітництва.

На відміну від народної легенди, котра засуджувала Фауста як грішника, що переступив моральні й релігійні заборони, Гете змальовує його як особистість, наділену сильним розумом, невичерпною енергією, шляхетними устремліннями й титанічним масштабом. В образі Фауста поєднуються елементи двох європейських історико-культурних типів особистості: людини Відродження та людини Просвітництва...

Бог дозволяє Мефістофелеві вивести Фауста на стежку зла, бо не сумнівається, що в людині все ж таки переможе добро. Господь уже тоді знав, що можна вірити у людину, а Мефістофеля хотів осоромити за самовпевненість:

Що ж, спробуй відірвати духа

Від його першоджерела

І, якщо він тебе послуха,

Зведи його на стежку зла.

Знай, сам ти осоромишся натомість:

В душі, що прагне потемки добра,

Є правого шляху свідомість.

Автор визначив жанр "Фауста" як трагедію. Це драматичний твір, який ґрунтується на гострому конфлікті особистості із суспільством, оточенням і найчастіше закінчується загибеллю героя. Та твір має багато ознак, які свідчать, що це епічна поема: багатошарова конструкція тексту, наявність кількох сюжетних ліній, численні персонажі, великий обсяг, віршована форма. Тому і важко визначити жанр твору.

Фауст був філософом, лікарем, правником, богословом, він мав докторське звання. Та всі ці види діяльності не задовольняли його, бо він "Як дурнем був, так і лишивсь", не мав ніяких радощів, не вірив у те, що щось знає. Герой хотів відкрити одвічні таємниці, збагнути "почин думок І світу внутрішній зв'язок", пізнати "основ основу".

Як трактувалася історія чорнокнижника Фауста в народних легендах та літературних джерелах?

Гете запозичив образ Фауста з попередньої літературної традиції. Фауст – людина, яка уклала угоду з дияволом, у нього був реальний прототип. На думку дослідників, Йоганн Георг Фауст народився близько 1481 р. Мав непересічні знання в богослов'ї, математиці, астрології та медицині. Його вважали чорнокнижником, який займався чорною магією. За легендами, він помер у 1540 р...

На мою думку, ця угода – вияв високих поривань Фауста, активної гуманістичної позиції, невпинного духовного саморозвитку. Хоч таємницю життя неможливо розгадати, людина все одно хоче пізнати її. Ми не засуджуємо Фауста, бо людина не застрахована від помилок. Фауст сприймав угоду не як спосіб задоволення земних бажань і прагнень, а як спосіб реалізації жаги пізнання світу.

Мефістофель відповідає:

Я – тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

Я – заперечення усього!

Гете доводить думку, що заперечення – необхідний елемент пізнання, мислення та творчого розвитку. Саме цей глибокий філософський зміст укладено в слова Мефістофеля.

В історії написання твору виділяють чотири основні періоди:

1) 1773–1775 pp. Написаний у ці роки текст не призначався самим Гете для друку. Він зберігся випадково і був названий вченими "Прафауст";

2) 1788–1790 pp. Підготовлений у ці роки текст сам Гете надрукував у 1790 р. під назвою "Фауст. Фрагмент";

3) 1797–1808 pp. У 1808 р. виходить друком весь "Фауст-1";

4) 1825–1831 pp. У 1828 р. Гете друкує "Гелену".

У 1831 р. закінчено всю другу частину. Твір дістав назву "Фауст...

Мефістофель і Фауст потрапляють на кухню до відьми. Фауст не розуміє, як стара може йому допомогти стати знову молодим, але Мефістофель запевняє, що краще від неї це не зробить ніхто. Невдоволена стара, яка спочатку не впізнає Мефістофеля, береться до роботи. Починається ритуал, по закінченню якого, Фауст знову став молодим.