Володимир Короленко — Сліпий музикант

Найбільше Евеліна боялася того, що Петро міг вважати себе злим, бо Єгорій переконав його, що всі сліпонароджені – злі.

Евеліна залишилася на дзвіниці, бо хотіла почути, про що говоритимуть сліпі Єгорій і Петро. Вона не могла піти, бо обидва чоловіки виглядали, як товариші по нещастю. Звичайно, підслуховувати чужі розмови, не гарно, але якби Евеліна не зробила цього, рідні Петра так би і не довідалися (якби він сам не зізнався), чому став таким озлобленим. Дівчина зробила правильний висновок: зустріч з Єгором примусила Петра вважати, що всі сліпонароджені злі. Про це вона розповіла дядьку Максиму, а той уже думав, як вирішити цю проблему.

Ганна Михайлівна розуміла, що сина чекає тяжке майбутнє. Вона хотіла зробити хлопчика центром сім'ї і задовольняти найменшу його примху. Та дядя Максим переконав сестру, що у хлопчика є всі шанси розвинути інші свої здібності до такої міри, щоб хоч почасти надолужити сліпоту. Він просив не кидатися стрімголов на кожен жалібний крик дитини, а дати їй можливість досліджувати світ...

Прізвище Яценко – це прізвище Ганни Михайлівни і дядька Максима. Та дядько називає небожа цим прізвищем тому, що порівнює з собою: Максим у Петровому віці теж кинув виклик суспільству і самому собі, коли "поніс свою голову в огонь і січу", влаштував для себе своєрідне випробування, шукаючи себе. Крім того, дядько має право називати небожа цим прізвищем, бо саме він займається його вихованням, адже батько хлопця, поміщик Попельський, зовсім не бере в цьому участі, його роль у формуванні сина, як людини і особистості, зовсім незначна.

Ці слова дівчини означали те, що вона має чіткі плани на майбутнє. Хоч Евеліні було всього 17 років, вона розуміла розмову дорослих та запрошених молодих людей, а на питання молодого Ставрученка, що вона думає про все, що тут говорилося, Евеліна дала саме таку відповідь. Дівчина вважала цілком нормальним те, що свою долю вона пов'яже з Петром. Свій шлях вона вже визначила...

Дядько вирішив показати Петрові справжнє життя і те, що на світі є горе, значно більше, ніж сліпота. Максим говорив якось, що хлопця оточують звуки, рух, тепло, любов. Багато хто віддав би світло очей за те, чим хлопець нехтує, як безумець. Але він надто егоїстично носиться зі своїм горем... Юнак закричав, що це неправда, і він хотів би помінятися життям з останнім жебраком і навіть заздрить Єгорові, тому, що на дзвіниці. А навесні дядько повів Петра до сліпих жебраків і запропонував зазнати долі цих нещасних...

"В саду було зовсім тихо. Мерзла земля, вкрита пухнастим м'яким шаром, зовсім замовкла, не відбиваючи звуків: зате повітря стало якесь особливо чуйне, чітко й повно переносячи на далекі віддалі і крик ворони, і удар сокири, і легкий тріск зламаної гілки... Часом чути було дивний дзенькіт, наче від скла, який переходив на найвищі ноти і завмирав ніби на величезній віддалі. Це хлопчаки кидали каміння на сільському ставку, що взявся на ранок тонкою плівкою першого льоду...

Публіка у Києві була захоплена щирістю у музиці Петра. Його імпровізація мала зв'язок з народними мелодіями і викликала у юрбі грім оплесків. Коли з-під рук музиканта вирвався стогін і раптом завмер, на очах Максима і його сусідів з'явилися сльози. Через хвилину над зачарованою юрбою стояла пісня сліпих. Музикант відкривав слухачам життєву правду, нагадував про горе серед повноти щасливого життя, і це мало сильний ефект.

Петрусеві бракувало спілкування з дітьми. Та ось недалеко від них поселилося подружжя Яскульських. У них була єдина дочка, майже одноліток сліпого хлопця. Евеліна була невеликою дівчинкою, з довгою русою косою й голубими очима. Вона вражала всіх якоюсь дивною солідністю, недитячою розсудливістю.

Раз Петрик був сам на пагорбку над річкою. Він грав, а потім задрімав на хвилину. Його розбудили кроки дівчинки...

Петрусь почав кожного вечора йти до Йохима, щоб послухати гру на сопілці. Матері не подобались ці музичні сеанси і вона вирішила привернути увагу сина грою на фортепіано. Попельська попросила чоловіка виписати з міста піаніно. Поки інструменту не привезли, Петрик ходив до конюха, брав дудку тремтячими руками і пробував грати.