Публіка у Києві була захоплена щирістю у музиці Петра. Його імпровізація мала зв'язок з народними мелодіями і викликала у юрбі грім оплесків. Коли з-під рук музиканта вирвався стогін і раптом завмер, на очах Максима і його сусідів з'явилися сльози. Через хвилину над зачарованою юрбою стояла пісня сліпих. Музикант відкривав слухачам життєву правду, нагадував про горе серед повноти щасливого життя, і це мало сильний ефект.