Петрусеві бракувало спілкування з дітьми. Та ось недалеко від них поселилося подружжя Яскульських. У них була єдина дочка, майже одноліток сліпого хлопця. Евеліна була невеликою дівчинкою, з довгою русою косою й голубими очима. Вона вражала всіх якоюсь дивною солідністю, недитячою розсудливістю.
Раз Петрик був сам на пагорбку над річкою. Він грав, а потім задрімав на хвилину. Його розбудили кроки дівчинки. Сліпий не любив, коли порушували його самотність, тому він неприязно зустрів дівчинку і повівся грубо. Днів зо три дівчинка не приходила на пагорб. Але четвертого дня Петрусь почув її кроки внизу, на березі річки. Цього разу між ними зав'язалася розмова, і хлопець раптом став обмацувати її волосся і обличчя. Це викликало в дівчинки почуття, близьке до жаху. Нарешті хлопчик пояснив, що він сліпий. Дівчина обійняла його і заплакала. Відтоді вона стали дружити. Дівчинка приходила щодня в садибу, а через якийсь час вона теж стала ученицею в Максима. Ця дружба була справжнім даром ласкавої долі. Тепер хлопець не шукав уже повної самотності.