Федір Достоєвський — Злочин і кара

На те, що "натура" героя виявиться складнішою і людянішою, ніж його "теорія". Цей розрахунок виявився правильним. Так Раскольников прийшов до Сонеччиної правди, до думки про те, що треба упокоритися і терпіти.

Насамперед у тому, що автор досліджує не обставини злочину, а його мотиви, і доходить найглибших філософських висновків, довівши, що ідея права сильної особистості може виникнути тільки на неблагополучному соціальному тлі, в умовах несправедливого суспільного устрою, що ця ідея, фашистська за своєю суттю, нелюдська. Головні питання, що ставить роман, — не що, не як, а чому.

У детективному романі головне — сюжет, а в "Злочині і карі" — неспокійно пульсуюча думка гуманіста і філософа, що шукає шлях до загальнолюдської правди.

Герой — носій певної філософської теорії, яку перевіряє ціною свого життя, герої-двійники, лейтмотивні образи ("маленька людина" тощо), наскрізні мотиви: "бідні люди", "принижені і скривджені" тощо.

Лужин для себе одного готовий переступити через усе. Інші люди для нього — засіб для досягнення своїх егоїстичних цілей. Це людина абсолютно аморальна, і письменник підкреслює, що в умовах розвитку капіталізму процвітання лужиних так само неминуче, як і загибель мармеладових. Раскольников не карний злочинець. Він не може "возлюбити лише самого себе", а його самоаналіз показує весь жах вчиненого і неможливість для нього, Раскольникова, "переступити" закони людської моралі.

Обидва героя вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона — повією, проте вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе.

В описі "серединних вулиць" Петербурга вражають духота, штовханина, сморід і бруд. Люди розлючені, вони задихаються в місті, як "у будинку без кватирок". Гнітюче враження підсилюється в описі трактиру, п'яній сповіді Мармеладова ("нікуди піти людині"), символічному сні Раскольникова. Злочинний світ штовхає людину на злочин проти особистості (доля Сонечки), народжує нелюдські теорії. Саме за таких умов могла народитися "ідея" Раскольникова про право сильної особистості панувати "над всією ницістю дрижачою". Згущення фарб тримає читача в страшному напруженні.

Зустрічі на вулицях міста, у трактирі, з дівчинкою на бульварі болісно відгукуються в душі Раскольникова. Його обурює порочність людей, підлість суспільства. Від окремих фактів він іде до узагальнень, переконуючи себе, що задуманий ним злочин не суперечить людським законам, він морально дозволений. Тому його заполонила ідея про право сильної особистості "переступити закон", тобто він філософськи обґрунтував своє рішення.

Достоєвський відтворив дух переломної епохи, зосередився на гострих, кризових моментах життя суспільства через духовне буття людини.

Роман створювався у період спаду суспільного руху після 1863 року, коли царський уряд розгромив революційні організації в Росії, потопив у крові повстання у Польщі й Литві. Крах надій вплинув і на суспільний настрій. У країні загострюються соціальні суперечності. Розвиток капіталістичних відносин призвів до зросту добробуту верхів та ще більшого зубожіння народу. Простий трудовий народ знаходився у лещатах злиднів і голоду...