Кір БУЛИЧОВ
ЗАГАДКА ХИМЕРИ
Комету назвали Химерою, тому що у неї було три ядра, що незвично, і хвіст загинався на кінці подібно до драконового. А, як відомо, драконячий хвіст і триголовість вважаються атрибутами цієї міфологічної потвори.
Зблизька, коли хвіст розплився серпанковою хмарою, крізь яку просвічували зірки, схожість з Химерою зблякла.
Гліб Бауер сказав:
— "Земля-14", швидкість ми підрівняли. Ти мене чуєш, Агнесо?
Відповідь надійшла через декілька секунд.
— Батрак питає, ви впевнені?
— Упевнений, — сказав Бауер. — Ми ввійдемо у хвіст практично поповзом. Крижинки невеликі. Як і очікувалося.
— Ядра?
— Теж, як і очікувалося. Бічні — брили льоду. Центральне ядро важче...
Вхід у хвіст комети був непомітний. Лише наблизившись до ядер кілометрів на п'ятсот, патрульний корабель уперше зіткнувся з уламком льоду — ні Бауер, ні Крайтон цього не відчули, лише на екранах зовнішнього захисту спалахнули зелені іскри.
— Концентрація твердого матеріалу збільшується, — сказав Бауер, знову викликавши "Землю-14". — Даю гальмування на тридцять секунд.
— Тільки крига? — долинув голос Едуарда Батрака.
— Вмикаю аналізатор, — сказав Крайтон, переводячи комп'ютер на зв'язок із базою. — А візуально тут і пил, і камінчики, і інший непотріб, що його Химера підібрала на своєму шляху.
Корабель завис над центральним ядром. Тепер його годі було відрізнити від сотень крижин і каменів, що тягнулися за ядром, безмовно, спокійно, з невловимою для ока швидкістю несучись до Сонця. Мине ще декілька тижнів, і комета вибухне, випарується, зникне, наблизившись до світила. Тому і довелося поспішати, знімати з рейсу патрульний корабель. Особливих відкриттів не чекали, але перевірити невідому комету належало. Адже, найпевніше, вона летіла мільйони років назустріч згубному зіткненню з Сонцем.
— Усе вірно, — почули вони голос Батрака. — Аналізатор підтверджує, шар криги приховує базальтову основу. Лід нерівний, подекуди базальт виходить на поверхню. Ви певні, що зможете спуститися?
— Не турбуйтеся, Едуарде, — м'яко відповів Крайтон. — Буде вам до вечері шматочок базальту.
Корабель широко розклав опори, шипи опор вгризлися в кірку льоду. Гравітація була майже нульовою.
Крайтон з Бауером швидко підготували портативний бур, гравітометр, мікрокомп'ютер, апарат для плавлення льоду, кінокамеру, потім вдягнули на скафандри ракетні ранці.
- Кір Буличов — Сто років тому вперед (збірка)
- Кір Буличов — Поломка на лінії
- Кір Буличов — Мій пес Полкан
- Ще 36 творів →
До базальтової ділянки від ракети було метрів триста. Поверхня базальту виявилася гладкою, немов відшліфованою часом і простором.
— Неначе штучний, — з надією промовив Крайтон.
— Не думаю, — відгукнувся в його шоломі голос Бауера. — Загальна форма ядра неправильна.
— Знаю, — погодився Крайтон.
Молодих розвідників завжди терзає мрія про Контакт.
Бауер склав бур. Крайтон пролетів з гравітометром трохи далі. Базальт був звичайним. Природа одноманітна — вона ніяк не може вийти за межі періодичної системи Менделєєва. Що звичайне на Землі, те звичайне і на іншому кінці Галактики. Крайтон щойно хотів поділитися цією світлою думкою з Бауером, як стрілка гравітометра коливнулася.
"Напевно, каверна, порожнина природного походження", — подумав Крайтон, якому дуже хотілося, щоб це була не каверна.
Він пролетів декілька метрів, і стрілки повернулися у вихідне положення. Так. Тепер трохи назад. Затим праворуч...
— Ти чому не відповідаєш? — запитав Бауер.
— Зачекай, порожнину відшукав, хочу прослідкувати.
— Гаразд. Йду до тебе. Ти тільки не поспішай, бо ще впадеш із планети. — Гліб усміхнувся власному дотепу.
Крайтон не відповідав, він був зайнятий. Як він визначив за гравітометром, порожнина була вузькою і тягнулася, немов тунель.
Стоп! Стрілки коливнулися сильніше. Привидом підлетів Гліб Бауер, загальмував, завмер поряд. Йому нічого не треба було розповідати — він тільки зазирнув Крайтону через плече. Потім доторкнувся до клавіші, вмикаючи екран гравітометра, що Крайтон просто забув зробити. По екрану пробігла жовта смужка — гравітометр запам'ятав аномалію, прокреслив досліджену частину. Під жовтою смугою, перпендикулярно до неї, пробігала друга, тьмяніша. Отже, другий тунель був розташований нижче. І якщо придивитися, можна було втямити, що друга смуга перетинала третю, зовсім тьмяну.
— Шість метрів, вісім і двадцять п'ять, — сказав Бауер.
— Чого ж я не ввімкнув? — здивувався Крайтон. — Замріявся?
— Самокритика добра лише тоді, коли з неї роблять висновки. Тепер краще перевір свою інтуїцію.
Крайтон увімкнув мікрокомп'ютер. Глибину тунелів Бауер вгадав майже точно.
— Пробуримо? — запитав Крайтон.
— Встигнемо...
Вони поволі пролетіли над центральним ядром ще метрів сто. Корабель майже сховався за близьким обрієм.
Жовта смуга найближчого тунелю засвітилася, немов розжарена вольфрамова нитка. Тунель підійшов до самої поверхні.
— А ти казав — бурити, — сказав Гліб, зупиняючись.
Досить було поглянути під ноги, щоб побачити округлу лінію.
Це був шов закритого люка.
— Я казав, що базальтова ділянка здалася мені надто гладкою. — Голос Крайтона здригнувся. Він підвів голову і побачив близький, в протуберанцях, диск Сонця. — А могли б і не полетіти, — скільки Батрак втолочував раду!
— Все одно полетіли б, — сказав Бауер байдужим голосом старого космічного вовка, який сотні разів стикався з чужими цивілізаціями, хоча це й було неправдою.
Він пильно дивився на люк.
— Базальт. Такий самий базальт...
— У нас мало часу, — енергійно відгукнувся Крайтон.
— Правильно. Але не зовсім так. Спочатку повернемося на корабель, побалакаємо з "Землею— 14".
— Але... — І Крайтон затнувся.
Бауер діяв за інструкцією.
— Не думаю, що вони втечуть від нас, — сказав Гліб, підштовхуючи Крайтона у бік корабля, і злетів. — Вони чекали мільйони років.
— Ти думаєш, там хтось є?
— Жодного шансу, — сказав Бауер. — Але хтось був.
Півгодини пішло на перемовини з "Землею-14". Агнеса, яка, подібно до Крайтона, мріяла про Контакт, перш ніж передати інформацію Батракові, вибухнула захопленими вигуками. Батрак зв'язувався з іншими станціями. Бауер був на зв'язку, а Крайтон ледве стримував нетерплячку. Нарешті прийшла відповідь...
Перш ніж бурити люк, вирішено було докладніше обстежити за допомогою гравітометра систему тунелів. Крайтону це заняття було куди більше до душі, аніж сидіння в кораблі, але однаково він поспішав, сподіваючись якнайскоріше повернутися до люка.
Повертатися до нього не довелося.
Ще один зачинений люк виявили під тонким шаром криги в кілометрі від корабля. Затим знайшли третій. Далі товщина льоду збільшувалася, і тому пошуки люків довелося припинити. Але люки були і там.
Вони стояли біля третього люка. Бауер підготував бур. Бурити треба було дуже обережно. Перш за все, слід було дізнатися, чи є в тунелі тиск. Якщо в них повітря, можна згубити... ну, якщо не істот, яких там могло і не бути, то те, що від них залишилося. Крайтон, між тим, відлетів убік, щоб обстежити останню ділянку базальту.
Там він і знайшов відчинений люк.
Чомусь базальтова кришка провалилася всередину тунелю, що виходив на поверхню, і застрягла під кутом у вертикальній шахті. У шпару набився лід. Крайтону стало сумно. Десь у глибині душі він хотів вірити, що в ядрі комети ховаються живі істоти. Тепер стало ясно, що там давно вже нікого немає.
Вони швидко розплавили кригу і базальтову кришку. Потім зістрибнули, вірніше, злетіли вниз, у тунель.
Тунель був прямий, круглий, його чорні стіни були ретельно відшліфовані і похмуро відбивали світло ліхтарів. Ледь завертаючи праворуч, тунель вів углиб ядра.
— Вони були трохи нижчі за нас зростом, — сказав неголосно Крайтон, немов боявся потривожити господарів.
— Еге ж, — погодився Бауер, вмикаючи кінокамеру.
Через декілька метрів вони зупинилися. Бауер вирішив узяти зразок облицювання тунелю. Облицювання було таким твердим, що тричі довелося змінити свердло бура. Нарешті в стіні утворилася невелика западина.
— Базальт проаналізуємо на кораблі, — сказав Бауер. — Але гадаю, що вони працювали відносно просто. Спресовували базальт під великим тиском.
Крайтон кивнув. Він увімкнув ракетний ранець і полетів далі. Тунель одноманітно і нескінченно розгортався назустріч. На перетині з іншим, точнісінько таким самим тунелем він зупинився і почекав Бауера.
— Навіщо? — запитав він. — Навіщо вони це робили?
Бауер знизав плечима, наскільки це можливо в скафандрі.
— Ми пролетіли метрів двісті — тут ні дверей, ні кімнати. Один тунель, другий тунель.
— Під нами теж тунель... — сказав Бауер.
Через двадцять хвилин, декількома рівнями нижче, вони знов зупинилися.
— Цього не може бути, — сказав Крайтон. — У всьому має бути сенс. А який може бути сенс у тому, щоб порізати цю брилу базальту тунелями і більше нічого не залишити нам.
— Сенс є, — буркнув Бауер. — Біда в тому, що ми не можемо його втямити.
— Не втямимо?
— Закинь нас зараз до стародавніх майя або ацтеків. Ти гадаєш, нам були б зрозумілі всі їхні дії, логіка їх учинків? Тут же інша цивілізація, що зникла невідомо скільки мільйонів років тому, зародилася невідомо в скількох парсеках від нашої Землі...
— А якщо це шахти? — запитав Крайтон.
— Навіщо? Щоб добувати базальт з базальтового шматка?
— А якщо тут були алмази?
— У базальтах не буває алмазів.
Тунель попереду розширився. Це було вже різноманітністю. Бауер знову ввімкнув кінокамеру. Від широкого тунелю відходили в різні боки декілька вузьких ходів. Передчуття чогось нового, розгадки або хоч б натяку на розгадку охопило Крайтона. Він обігнав Гліба, і... тунель обірвався. Просто перед ними була стіна льоду.
— Ну от, — сказав Бауер. — Вихід закритий.
— Він колись продовжувався далі?
— Без сумніву. Можливо, катаклізм, що погубив планету, відірвав від неї цей шматок, а все решта лишилося невідомо де...
І саме тут, під крижаною стіною, Крайтон побачив перший предмет, що стосувався мешканців чи будівельників тунелів, — увігнутий шматок металу сантиметрів шістдесят завдовжки, завширшки — двадцять.
— Схоже на сегмент труби, — сказав Бауер. Він трохи зачекав. — Ну, а зараз нам час повертатися. Боюся, що, коли вони йшли звідси, все ретельно підчистили, щоб ми ні про що не здогадалися.
— Хитруни, — зітхнув Крайтон і кинув погляд на екран гравітометра.
Невідомо, що змусило його зробити це — можливо, слова Бауера: "Ну, а зараз нам час повертатися".
У мережі жовтих смужок-тунелів на екрані світилося коло.