Різдвяна містерія (уривок)

Увага! Ви читаєте ознайомчий фрагмент твору (уривок). Купуйте, будь ласка, повну книжку на сайті видавництва Літопис

Переклад Наталі Іліщук

ПЕРШЕ ГРУДНЯ

... мабуть, стрілкам годинника так набридло

рік у рік рухатися в одному й тому ж напрямку,

що вони раптом пішли у протилежному...

Сутеніло. Світло ліхтарів наповнювало різдвяні вулички, між вогниками витанцьовували густі сніжинки. Вулиці кишіли людьми.

Серед натовпу заклопотаних людей чимчикував Йоаким зі своїм татом. Вони приїхали до міста, аби купити різдвяний календар — останньої миті, адже вже завтра перше грудня. І в газетному кіоску, і у великій книгарні на центральній площі всі календарі давно розпродано.

Йоаким різко смикнув тата за руку і тицьнув на крихітну вітрину крамнички поодаль. Серед купи книжок виднівся яскравий різдвяний календар.

— Ось там! — вигукнув він.

Тато обернувся:

— Тоді ми врятовані.

Вони зайшли в малесеньку крамничку. Йоакимові здалось, що крамничка дуже старенька і занедбана всередині. Вздовж стін від підлоги аж під саму стелю здіймалися полички, щільно заставлені книжками, серед яких важко було знайти дві однакові.

На прилавку лежав стосик різдвяних календарів двох типів. На одних був зображений Різдвяний гном з оленями та упряжкою. На інших — хлів, у якому крихітний гномик наминав кашу з великої миски.

Тато взяв по одному календарю.

— У цьому заховані шоколадні фігурки, — сказав він. — Але, мабуть, твій зубний лікар такому подарункові не зрадіє. А інший календар наповнений фігурками з пластику.

Йоаким стояв і вивчав обидва календарі. Він не знав, який йому обрати.

— Вони були зовсім інакшими, коли я був малим, — провадив далі тато.

Йоаким звів очі й поглянув на нього. Його це зацікавило.

— А якими вони були?

— За віконечками ховалися лише крихітні зображення, по одному на кожний день. Та ми все одно щоранку завмирали від нетерпіння. Щоразу намагалися здогадатись, яке ж зображення там буде. А тоді відчиняли... так, тоді ми відчиняли віконечко. Розумієш, ми наче відчиняли двері й заглядали до іншого світу.

Раптом Йоаким щось приглянув. Він показав на одну зі стін з книжками:

— Там також стоїть різдвяний календар.

Він скочив туди, дістав з полиці календаря й підніс його татові. На календарі були зображені Йосип та Марія, схилені над малим Ісусиком у яслах. На задньому плані віддавали поклін три мудреці зі Сходу. Біля стайні стояли пастушки з ягнятами, а з небес спускались янголи. Один з них сурмив у трубу.

Календар був трішки вицвілим, немов пролежав на сонці ціле літо. Але зображення було настільки красиве, що Йоаким аж захвилювався.

— Хочу цей, — промовив він.

Тато усміхнувся:

— Він уже, мабуть, не продається. Схоже, він дуже старий. Певно, того ж віку, що і я.

Але Йоаким не вгавав:

— Жодне з віконечок не відчинене...

— Але він виставлений тут лише напоказ.

Йоаким не відводив очей від старенького різдвяного календаря.

— Я хочу цей, — повторив він. — Я хочу лише той, бо він єдиний такий.

Тут підійшов сивоголовий крамар. Чоловік дуже здивувався, коли побачив різдвяного календаря в Йоакимових руках.

— Чудесний! — вигукнув він. — І такий простий!.. Так, неймовірно: він виглядає, як саморобний.

— Він хоче його купити, — сказав тато і вказав на Йоакима. — Я намагався пояснити, що цей календар не продається.

Сивоволосий чоловік звів брови:

— Ви знайшли його. тут? Я сам не бачив подібних уже багато-багато років.

— Він стояв там, перед усіма книжками, — показав Йоаким на одну з полиць.

Власник крамниці потакнув головою:

— Це, мабуть, старий Йоан зазирнув до нас.

Тато здивовано глипнув на нього:

— Йоан?

— Так, є тут один дивак... Він продає квіти на площі, але звідки їх бере, ніхто не знає. Буває, що заходить до крамниці й просить склянку води. Влітку, коли надворі тепло, траплялося, він виливав останні краплі води собі на голову перед тим, як вийти. Кілька разів він бризкав краплями і на мене.

Тато кивнув, і сивоволосий чоловік повів далі:

— Щоб віддячити за воду, час до часу він залишає на прилавку одну чи дві троянди. або кладе якусь стару книжку на полицю. Одного разу він поставив на вітрині фотографію молодої жінки з якоїсь далекої країни. Можливо, звідки він сам родом. На фото було написано "Елізабет".

Тато подивився власникові крамниці в очі.

— А тепер він залишив від себе різдвяний календар?

— Так, схоже на те.

— Тут щось написано, — втрутився Йоаким і прочитав уголос — "Чарівний різдвяний календар. Ціна: 75 ере[*]".

Продавець похитав головою.

— Тоді він має бути справді старим.

— Можна, я куплю його за 75 ере? — запитав Йоаким.

Сивоволосий чоловік розсміявся:

— Гадаю, ти можеш отримати його абсолютно безкоштовно. Напевно, саме про тебе й думав старий Йоан, коли залишав його тут.

— Велике-превелике дякую! — зрадів Йоаким уже на півдорозі до виходу з крамниці.

Тато потиснув руку власникові крамнички і вже за мить також стояв біля виходу надворі.

Йоаким міцно пригортав до себе календар.

— Я відчиню перше віконечко вже завтра, — радів він.

Тієї ночі Йоаким прокидався багато разів. Він думав про сивоголового власника крамнички і про Йоана з трояндами на площі. Один раз він вийшов до ванної кімнати попити води з-під крана. Тоді пригадав історію про те, як Йоан лив воду собі на голову.

Та найбільше думав Йоаким про чарівний різдвяний календар, який був такого ж віку, як тато. А попри те досі ще ніхто не відчиняв його віконечок. Перед тим, як лягти спати, хлопчик багато разів уважно пройшовся по всіх віконечках від 1 до 24. Двадцять четверте випадало якраз на Святвечір і було вчетверо більшим за інші. Воно майже повністю закривало ясла у стайні.

Де був цей чарівний календар понад сорок років? І що трапиться, коли вже зовсім скоро він відчинить перше віконечко? Календар почепили над його ліжком.

Коли Йоаким знову прокинувся і на годиннику була вже сьома, він швиденько встав з ліжка, аби відчинити перше віконечко. Хлопчик був такий захоплений і схвильований, що маленьким тремтячим пальчикам було важко це зробити. Нарешті йому вдалося вхопитися за краєчок — і віконечко прочинилося.

Йоаким вдивлявся у намальовану іграшкову крамничку. Між усіма іграшками та покупцями стояло мале ягнятко і маленька дівчинка. Але Йоаким не зміг ретельно вивчити рисунка, адже як тільки він відчинив віконечко, звідти щось випало на ліжко. Він нахилився й підняв те, що впало.

То був згорток тонкого паперу, пожмаканого та зігнутого в декілька разів. Коли він розгорнув цидулку, то побачив, що папірець був списаний з обох боків. Йоаким почав читати, що там було написано:

ЯГНЯТКО З ДЗВІНОЧКОМ НА ШИЇ