Вічний замінник
Грейсон зняв кайдани з рук і ніг прикутого до ліжка юнака.
– Харте! – гукнув роздратовано.
Той не поворухнувся. Грейсон, повагавшись, з усієї сили копнув його ногою.
– Гей, Харте, чорт тебе забирай! Я тебе звільняю – бо можу й не повернутися.
Джон Харт не розплющив очей, і взагалі невідомо було, чи він щось відчув. Єдиною ознакою життя в цьому нерухомому тілі було те, що воно іще не застигло, а лишалося пружним. Обличчя було дуже бліде, чорне волосся злиплося від поту...