Українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Вона допомагає нам полинути у сиві віки, доторкнутися серцем до золотих ключів людського генія. Тоді ми зможемо уявити тих першотворців, чиї імена нехай і загубились в бурях століть, а де їхнє слово квітує і нині.
Часом з дивного серпанку вихоплюється легендарна постать автора. Таким є Іван Якович Франко. Його ім'я і народна пісня неподільні. З дитинства любов до народної пісні прививала мати поетові, навчаючись у гімназії захопився пристрастю збирання й записування фольклорних творів. Відгомін народної пісні чується в усіх поетичних збірках І.Франка.
Перший друкований твір Каменяра — сонет "Народна пісня":
Криниця та з чудовими струями —
То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,
Співа до серця серцем і словами...
Пісенну ритміку відчуваємо у вірші "Коляда (руським господарям)", у якій відчувається вплив народної колядки "Гей, як то було із первовіку". А цикл "Веснянки", що написаний під враженням живих народних веснянок, пісень про весну як пору оновлення, цвітіння природи. Ціла збірочка віршів, в яких природа асоціюється з революційною боротьбою народу. Образна аналогія між оновленням природних сил і пробудженням суспільної свідомості, потяг до іншого, нового життя. Візьмемо хоча б вірш "Гріє сонечко" — заклик до інтелігенції, бути сіячами правди і добра серед людей:
Встань, орачу, встань!
- Реферати про життя та творчість Івана Франка
- Розкажіть про студентські роки І. Франка (та інші запитання)
Сій в щасливий час
Золоте зерно!
Молитва до рідної землі, щоб дала сили, наснаги "правді служити, неправду палити" звучить у поезії "Земле, моя всеплодющая мати":
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Це молитва української душі. В ній відчувається відлуння пісень народу нашого, в ній відбиті вагоміші риси нашої ментальності: волелюбність, емоційність, віра в магію слова, працездатність.
Запозичує І.Франко і назви до своїх віршів з народних пісень, як це ми бачимо з пісні "Ой що в полі за димове?", де й використовує фольклорні образи: "рости, красо, до пояса","сходи, красо, до схід сонця".
Hе можна не пригадати збірочку "Зів'яле листя". Багато поезій з якої стали народними піснями, бо перегукуються з народнопісенною символікою. В поезії "Червона калина, чого в лузі гнешся...": червона калина — молода, вродлива дівчина, дуб могутній, дужий юнак. Як і в народних піснях, у вірші йдеться про складне становише жінки в Галичині, замкненої у межах своєї родини, свого "лугу":
Та ти ж мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара...
Стиль народної пісні відчувається у вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...": поезія побудована на протиставленні краси дівчини і її погорди до закоханого. Дівчина гарна, як "з горіха зерня", та серце в неї "колюче терня", її уста "тиха молитва", а слово — "гостре, як бритва"; її усміх то "скрута" для юнака, "буря люта". У вірші багато пестливих форм, властивих для вживання в усній народній творчості: серденько, устонька...
Крізь простір і час долинули до нас Франкові поезії-"народні пісні". Пройдуть століття, а Каменяреве слово завжди буде жити в серцях вдячних його нащадків, які знову й знову будуть повертатися до чарівних пісень, які увійшли в духовний світ української нації. Оспівані в його поезіях людські почуття кохання, ніжності, вірності — вічні, то хай же буде вічним й поетове слово...