Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)
Українська поезія тісно пов'язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус — це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом — Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.
Як добре, що смерті не боюся
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст, —
писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінювати у своєму житті:
Яким мене мати вродила
І благословила в світ.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти.
Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи:
На колимськім морозі калина
Зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми...
У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: "Я є вільний — і тому Україна є вільною, бо вона в мені..." Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що "...жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття". Комуністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну:
...ми ще повернемось,
обов'язково повернемось,
бодай — ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.
І Василь Стус повернувся. Він живе серед нас у своїх невмирущих поезіях. І буде вічно у наших серцях.