Син місіс Мейлі був закоханий у Розу і страшенно переживав за її самопочуття. Історія не розповідає про стосунки між молодим чоловіком та юною леді, але натякає, що любов один до одного раніше змусила їх долати великі перешкоди. А тим часом стан міс Рози поступово покращувався, а містер Гаррі та Олівер щодня радували її свіжими квітами.
Олівер займався наукою і одного вечора заснув над книжками. Це був поверхневий сон, коли ніби спиш, проте помічаєш усе, що відбувається. І тут хлопчик побачив у вікні старого єврея Фейгіна та незнайомого чоловіка, на якого він випадково наштовхнувся на станції. Від страху Олівер прокинувся і став кликати допомогу, проте через секунди двоє чоловіків зникли.
XXXV.
Хлопчик швидко пояснив що сталося і всі чимдуж побігли в ту сторону, куди показав Олівер, але там не було навіть і сліду втікачів. Пошуки продовжувалися ще декілька днів, проте ніхто не бачив старого єврея та його супутника. Джайлс шукав і сусідньому селі, але марно. Згодом всі забули про цю ситуацію.
Стан Рози покращувався і вона стала виходити на прогулянки. Вечорами усі проводили час разом, проте не помітити якусь напругу між усіма було неможливо. Містер Лосберн повідомив дату свого від'їзду, а разом з ним і містер Мейлі. Але перед цим він запросив Розу до розмови, у якому зізнався їй у коханні, але дівчина відмовила йому: "Я, бідна безприданниця із заплямованим ім'ям, не можу давати вашим друзям приводу підозрювати, що я обернула собі на користь ваше перше кохання, почепившись вам на шию й звівши нанівець усі ваші плани й надії". Молодий чоловік був розчарований такою відповіддю і пообіцяв повернутися до цієї розмови через деякий час уже в останній раз.
XXXVI.
Містер Мейлі та лікар Лосберн збиралися в дорогу, обговорюючи якісь дрібниці, коли Гаррі відвів Олівера в сторону і попросив писати йому раз на два тижні і описувати детально все-все про його матір та міс Розу. Хлопчик з великою радістю погодився; містер Гаррі подякував йому і запевнив, що буде хлопчику вірним другом. Коли вони від'їжджали, з очей міс Рози лилися сльози.
XXXVII.
Минуло два місяці з весілля містера Бамбла та місіс Корні та з того моменту, як чоловік змінив свою посаду парафіяльного бідла на наглядача робітного дому. Зітхаючи та думаючи про те, як же він продешевив з весіллям, містер Бамбл промовляв ці слова уголос. Несподівано місіс Корні зайшла до кімнати і влаштувала скандал, викрикуючи, що дуже сильно прогадала, обираючи собі такого чоловіка. Розпочалася бійка і, переможений руками жінки, містер Бамбл був змушений тікати. Проходячи повз кімнати, чоловік почув сміх богаділок і вирішив нагнати страху хоч на них, проте відкривши двері, побачив там свою дружину. Вона знову кидалася образами та вигнала чоловіка геть. Принижений таким падінням свого авторитету, містер Бамбл зайшов до трактиру, де сидів лише один відвідувач, що одразу звернув на себе увагу.
Між чоловіками зав'язалася розмова і виявилося, що незнайомець приїхав сюди у пошуках містера Бамбла. Там він і розпитав про той вечір, коли народився Олівер, а головне, що його цікавило — це та жінка, що приймала пологи. Містер Бамбл розповів (звичайно, за гроші), що вона померла не так давно, проте він знає жінку (місіс Корні), з якою бабка говорила напередодні смерті. Вони домовилися про зустріч наступного дня, куди містер Бамбл мав привести свою дружину. Коли прощалися, то колишній бідл запитав ім'я свого нового знайомого і той представився Монксом.
XXXVIII.
Коли подружжя прийшло на зустріч у домовлене місце, Монкс запросив усіх в старий будинок і розпочав розмову. Місіс Бамбл веліла чоловіку тримати язик за зубами, а розмову буде вести вона сама. За свою таємницю вона попросила 25 фунтів золотими і, коли торг був закінчений, почала розповідь. Коли стара Саллі вмирала, вона розповіла, що більше 10 років тому, тут народжувала жінка, що вмерла одразу після пологів, проте встигла показати золотий медальйон і попросити передати його синові, коли той підросте. Проте як тільки жінка віддала душу, стара її обікрала. А коли власне і стара вмирала, то тримала у руці закладну квитанцію, яку місіс Бамбл обачливо забрала і викупила ті речі, передбачаючи, що колись матиме з них користь.
Тепер вона їх дістала і показала Монксу — золотий медальйон, в якому лежали два пасма волосся та золота каблучка. На медальйоні було вигравіювано ім'я Агнес та дата — рік до народження Олівера. Містер Монкс взяв ці речі і викинув їх у річку, течія якої мала віднести їх далеко від того місця. Усі полегшено зітхнули та попрощалися, домовившись берегти таємницю.
XXXIX.
Сайкс та Ненсі зараз перебували у якомусь злиденному будиночку, де дівчина доглядала чоловіка. Майже місяць він пролежав без тями, підхопивши лихоманку, і дівчина вже сама змарніла, приділяючи увесь час йому. В гості прийшли Фейгін, Джек Докінс та Чарлі Бейтс, принесли із собою харч та алкоголь. Хоча Сайкс зрадів їжі, проте він був розлючений, що старий єврей залишив його вмирати тут, переклавши всі турботи на Ненсі. Також він попросив дати йому трохи грошей, бо після хвороби він у дуже скрутному становищі. Домовилися, що їх у Фейгіна забере дівчина і вже потім принесе Сайксу.
Коли Ненсі та Фейгін залишилися у кімнаті лише вдвох, старий хотів уже відкрити шафу та віддати дівчина гроші, як несподівано прийшов Монкс. Він та єврей піднялися нагору, щоб поговорити без свідків, проте дівчина безшумно піднялася по сходах та підслухала розмову. Через 15 хвилин Монкс пішов, а Фейгін віддав Ненсі гроші і дівчина вийшла з будинку. Вражена почутим, спочатку вона чимдуж побігла в іншу від житла Сайкса сторону, проте зрозуміла, що сьогодні їй не вдасться здійснити задумане.
На наступний вечір вона сиділа бліда, як смерть, на що навіть Сайкс звернув увагу — він вирішив, що лихоманка вразила і дівчину, але Ненсі напоїла його джином та опіумом і він швидко заснув. Переконавшись, що чоловік міцно спить, Ненсі якомога швидше побігла в сторону лондонського Вест-Енду і, діставшись готелю-пансіону, вимагала покликати міс Мейлі для розмови. Через зовнішній вигляд дівчини їй відмовляли декілька разів, при цьому не жалкуючи образливих слів, проте вона була дуже наполеглива і згодом її відвели у маленьку вітальню, де на неї вже чекала міс Роза Мейлі.
XL.
Міс Роза вибачилася перед дівчиною за зневажливе до неї ставлення зі сторони персоналу та була готова її вислухати. Ненсі розповіла, що це вона та людина, що повернула Олівера назад до Фейгіна, майже викравши його із дому містера Браунлоу. Вчора вона підслухала розмову між Монксом та Фейгіном і, власне, так і дізналася де можна знайти Розу, адже її ім'я звучало під час цієї розмови. Монкс побачив Олівера ще того дня, коли його випадково прийняли за грабіжника і хлопчик виявився тим, кого він уже давно чекав. Він пообіцяв єврею гроші, якщо той поверне його назад і зробить із нього злодія, проте вона не дізналася його мету, бо того разу Монкс побачив її тінь на стіні і вона змушена була втікти, але учора їй вдалося непомітно підслухати такі слова: "Отже, єдині докази походження хлопця лежать на дні річки, а стара відьма, що здобула їх від його матері, гниє в домовині". Далі вони сміялися, а Монкс говорив про те, як вдало він прибрав Олівера зі шляху до батьківського заповіту, і що було б просто чудово, якби його гидкий брат покінчив із життям десь на шибениці за тяжкий злочин. Роза ледь не втратила свідомість від здивування, що цей бридкий чоловік виявився братом Олівера.
Далі Ненсі сказала, що вже мусить йти, бо якщо її зникнення помітять, то це обернеться для неї бідою. Роза благала її залишитися, адже могла забезпечити їй притулок, проте вона відмовилася, бо не могла залишити Сайкса без її допомоги. Єдине, про що вона просила — це допомогти Оліверу, не розкриваючи цієї таємниці. Також Ненсі відмовилася від грошей, проте леді домовилися, що Ненсі кожної неділі у певний час буде гуляти по Лондонському мосту, щоб у разі необхідності її можна було знайти. Вдячна за тепло та ніжність, з якою Роза прийняла її, вона побажала останній щастя та пішла геть.
XLI.
Роза не знала кому довірити таку таємницю. Знаючи характер містера Лосберна, вона не могла розповісти ситуацію йому, адже він би неодмінно щось вдіяв, а її тітка не втримала би таємницю від лікаря. Єдиним, хто спадав їй на думку, був Гаррі, проте вона боялася турбувати його, згадуючи їх останню розмову. Перечекавши ніч, вона хотіла вже писати листа молодому чоловіку, проте не могла підібрати слів. Її роздуми перервав Олівер, що прибіг і розповів, що бачив містера Браунлоу і вони разом із Джайлсом дізналися його точну адресу, тож тепер він має змогу побачити цього прекрасного чоловіка. Міс Роза вирішила скористатися слушною нагодою і вони вирушили в дорогу.
Олівер залишився у кареті, а міс Роза була запрошена у будинок. Там вона познайомилася із містером Браунлоу та містером Грімвігом, які були дуже здивовані її згадкою про Олівера. Дівчина розповіла про життя Олівера після викрадення і про те, як він був засмучений, що не може подякувати їм за таке до нього гарне ставлення. Коли хлопчик зайшов до кімнати, всі дуже йому зраділи, а економка місіс Бедвін не могла втримати сліз. Залишившись віч-на-віч із містером Браунлоу, дівчина переповіла йому розповідь Ненсі і було домовлено, що ввечері він приїде до них у готель, а до того часу Роза підготує свою тітку та друга-лікаря до розмови.
Спільними роздумами було вирішено не піднімати шум, а діяти повільно, проте впевнено. До справи залучили містера Грімвіга та містера Гаррі Мейлі. За мету було зустрітися із Ненсі та попросити її вказати на Монкса за слушної нагоди, або хоча б вказати ті місця, де він зазвичай буває, та описати його зовнішність.
XLII.
Ной Клейпол та його подружка Шарлотта пограбували касу трунаря і тікали до Лондона. Там за дивним збігом обставин вони потрапили у трактир "Три Каліки", де попросилися переночувати та замовили собі вечерю. Якраз у той момент, у заклад прийшов Фейгін, що підслухав розмову молодих людей і дізнався, що вони були б не проти долучитися до грабіжництва та знайти собі вдалу компанію. Фейгін познайомився із гостями та запропонував їм зустріч із його другом, що зміг би залучити їх до його ремесла.