Завантаження

Прямо під вікном моєї кімнати росте яблунька. Пам'ятаю, як я все літо чекав, коли вже зможу поласувати її плодами. Аж ось наприкінці літа ми з дідусем потрусили деревце, схопили по яблучку. Та тільки вкусили — відразу скривились.
— Ой, яке ж гірке та погане!— сказав я.— Зрубай, діду, це дерево. Воно нам не потрібне!
На що дідусь, посміхнувшись, відповів:
— У природі не буває нічого зайвого. Почекаймо весни.
Навесні я знову приїхав до села.