На жаль, я не настільки технічно обдарована людина, щоб підібрати потрібний матеріал для цього пам'ятника. Це має бути щось з новітніх технологій, щоб мало вигляд живого, пульсуючого — такого, що реагує на настрій та думки людини, — то стуком метроному, то музикою, що створює настрій. І щоб супровідні елементи: інші скульптури, п'єдестал — теж змінювали місця і вигляд, допомагаючи людині стати перед своїм головним "я".
Справа в тому, що я хочу поставити пам'ятник Серцю. Гарячому серцю. Тому, що визначало людську суть і цінність. Тому, що вічне в усі часи для всіх народів.
Нехай це буде велике серце у людських долонях. Велике, палаюче, відверте, чесне серце. Те, що болить від свого й чужого болю. Те, що радіє — світиться іскорками. Те, що вміє самовіддано кохати. Те, що у будь-яку негоду зігріє, закриє від лиха собою.
Людське серце у людських долонях. Хтось побачить у них вузлуваті руки матері, хтось — ніжні руки коханої, хтось — дитячі долоні.
А поруч — ті, хто приходять до нас з книжкових сторінок, закриваючи собою від впливу байдужості, жорстокості, духовної ліності.
Кай і Герда, тримаючись за руки, крокують по уламках льоду і сколках чарівного дзеркала. Посміхається на весь рот кумедний Лускунчик. Щасливий принц Вайльда з ластівкою біля ніг. Сповнена радістю від зустрічі з весною та коханням Снігуронька. Стійкий олов'яний солдатик. Овід. Ланко, що простягає серце людям, освітлюючи путь...
Кожен з нас побачить тут своє.
Герої вигадані й реальні — ті, чиї подвиги примушували моє серце падати у грудях, чиї слова й вчинки очищали мою душу, на кого я дуже хотіла б бути схожою.