Християнство і язичництво: конфлікт чи злагода?
Людина завжди хотіла бути зі своєю природою у найкращих стосунках, бо ясно бачила, що у всьому залежить від неї. Тому початкова (язичницька) релігія була заснована на боротьбі за своє довкілля, за своє існування. Вона ж і виробила певне ставлення до цього довкілля — до сонця, води, землі, дерев. Це ставлення і дало початок язичницьким віруванням, які були найтісніше пов'язані з життям, з довкіллям та природою. Вони, ці вірування, вимагалися самим господарським побутом, були практичними і необхідними людям на кожному кроці. Саме тому язичництво ми можемо назвати релігією реального життя.
Пізніше християнська релігія наповнила вірування язичників гуманістичним змістом, дала нові назви язичницьким святам. Наприклад, День народження води (Дани) сьогодні припадає на Водохрещення. День народження Лади — прадерева Всесвіту — нині святкують як Вербну Неділю, ушанування рослинності співпадає з Трійцею, яка буяє завдяки поєднанню трьох сил: природи, людино-Бога і космосу. Християнські свята Покрова та Благовіщення мають своїми витоками язичницькі День Приї та День Орла (ось чому весілля грають від 21 вересня до 14 жовтня — від свята духу материнства до Дня Світла, що благословляє плід на життя).
Ми бачимо, що християнство — це вища, духовно-естетична стадія розвитку матеріального язичництва, яке на перших порах зрілості людства висувало завдання фізичного забезпечення. Адже навіть сам Бог, і Боголюдина, і його Мати являлися людям у вигляді "неопалимої купини", їх оспівують у колядках та псалмах як Сонце, Місяць і Зорю. Конфлікт же між язичництвом і християнством міг створюватися лише штучно для задоволення амбіцій нечесних сановних служителів церкви Христа.