Щирий промінь благодійності
(присвячено матері Терезі)
Є люди з надзвичайними душами. Ці душі страждають, захлинаючись співчуттям до людей, що потерпають від страшного лиха і смертельної хвороби, голоду, природних катастроф тощо. Саме ці душевні страждання надають таким людям сил, щоб допомагати нещасним, підтримати їх у найважчу годину життя. Вони не шкодують ні своїх сил, ні свого часу, ні коштів, бо ступають на шлях благодійності за велінням власного серця. Інакше жити вони не вміють, не можуть.
Саме такою уславилася мати Тереза. Її ім'я стало символом найвищої людяності, благородного служіння знедоленим у будь-якій частині світу.
...Нещодавно на мої очі потрапили дві публікації. В них порушувалися теми жебракування, доля безпритульних дітей, старців тощо. Окремо перелічувалися всілякі благодійні акції, на які так багата наша сучасність.
І от поволі переді мною почала вимальовуватися картина сьогочасного українського благодійництва (не хочу торкатися закордонного, бо там своя якість). Я умовно перенесла матір Терезу (світла їй пам'ять!) у наш, наприклад, Харків, де за межею бідності мешкає більше половини моїх земляків. А скільки покинутих дітей, "безрідних" тяжко хворих старих, знедолених людей із ранами на серці!..
Ми намагаємося швидше пройти повз жебраків, відводимо очі від них у метро, не помічаємо (?) біля смітників. Чому? Нам соромно? Мабуть, так. Бо, скільки б ми не клали у простягнені долоні грошей, менше цих людей не стає.
Тоді де ж вихід? Я вважаю, що ми не маємо права, посилаючись на нашу загальнодержавну бідність, замикати у своїх душах чисті поривання до благодійності, цю споконвічну народну рису характеру, бо цим самим ми дуже обділимо, перш за все, самих себе. Скільки їх, немічних і одиноких, бідних і хворих, живе поруч! То нехай наша допомога, ввічлива й ненав'язлива, дістанеться їм! І нехай радісно усміхнуться назустріч їхні очі; а це значить, що на землі стане трошечки тепліше.
Уклін тобі, свята мати Терезо, за науку!